Марія Макуха. 5 питань про психологічні травми

Що таке психологічна травма?

Психологічна травма — це певна подія, яка виявляється за межами ресурсів психіки. Коли неможливо весь цей контент переварити, якось із цим впоратися, контейнувати ці емоції і переживання, коли неможливо інтегрувати цей важкий емоційний досвід, тобто думати, відчувати одночасно — тоді відбувається розщеплення, тобто дроблення психіки на частини. І згодом ця подія живе як кровоточива рана, яка може загоюватися або відкриватися і знову починати кровоточити. У якісь моменти в цьому місці просто втрачається чутливість, і ця частина заморожується разом з частиною емоційного життя людини, тобто травма має далекосяжні наслідки для всіх сфер життя.

Які бувають психологічні травми?

Виділяють два основних види психологічних травм — за динамікою їхнього походження. Шокова травма — це певна неочікувана подія. Те, що у нас найчастіше асоціюється з психологічною травмою. Це події, що становлять загрозу для життя і здоров'я, наприклад, бойові дії, аварії; втрата близької людини; раптова звістка про важку хворобу; катастрофа, пов'язана з допущеною в кар'єрі помилкою. Щось, що відбувається раптово, накриває, з чим неможливо впоратися — емоційно та інтелектуально це переробити. Цей заряд «застряє в тілі». Напевно, найважчі травми пов'язані з тим, що людина стала свідком важких подій і не змогла допомогти. З такого виду травмами я стикалася, коли працювала з учасниками бойових дій: коли людина стала свідком того, як загинув товариш або як він зазнав тортур. Тут накриває не лише шоком і жахом, а й переживанням сорому, адже я не зміг врятувати.

Рекомендуємо до перегляду: Оля Іванюк-Долженко. 5 запитань про травми прив’язаності

Друге — це травма розвитку, або хронічна травма. Тут має місце послідовність, низка подій, які начебто не сильно відрізняються від нашої повсякденності, але разом при цьому мають деформуючий вплив на особистість, травмують. Це може бути, наприклад, буллінг в школі. Це можуть бути стосунки в родині, коли людина постійно переживала нехтування, критичні зауваження, коли її постійно з кимось порівнювали. Якщо цього багато, це відбувається часто і людина досить чутлива до таких дій, — ми можемо отримати травму.

Також травми можна класифікувати, виходячи з причин їхнього виникнення. Це може бути травма насильства, в тому числі сексуального. Це може бути травма, пов'язана з відносинами, наприклад, травма відкидання, різного виду емоційний абьюз. Це може бути травма, пов'язана з цькуванням групи або із участю в бойових діях, травма втрати, травма краху якихось своїх очікування і надій — тобто травмою може бути не тільки втрата близької людини, але і втрата картини бажаного майбутнього. Це також може мати травмуючий ефект. Травма власних помилок, екзистенційна травма — тобто тотальна втрата сенсу.

Як зрозуміти, що у мене психологічна травма?

Для початку я розповім, що відбувається з психікою під час психологічної травми, щоб було зрозуміліше, що може відбуватися з вами і як розпізнати психологічну травму у себе. Не завжди ми про це пам'ятаємо, але психологічна травма пов'язана з особливим режимом роботи мозку, тобто в ситуації психологічної травми виділяється величезна кількість гормонів і нейромедіаторів, які влаштовують вибух у нас в емоційній зоні мозку, в мигдалині, що призводить до відщеплення нашої інстинктивної частини мозку, пов'язаної з нашими далекими еволюційними пращурами, і повного відщеплення префронтальної кори, тобто нашої думаючої і аналізуючої частини. Внаслідок цього у нас є так звана експліцитна пам'ять, це деякі біографічні факти, які ми пам'ятаємо про себе, можемо розповісти («коли мені було п'ять років ...», «я ходила в школу, у мене були білі бантики, я відповідала у дошки про те і про інше»). Але імпліцитна пам'ять працює інакше: весь травматичний заряд закарбовується в мозку як цілісна ситуація у всіх її аспектах, але вона не обробляється аналізом, вона не пов'язана зі словесним описом, вона просто спалахує як щось незрозуміле, просто накриває. У цей момент людина стає ніби не собою. Усі її емоції, які були в момент травмуючої події... Людина ніби застряє в тому віці, в якому сталася ця травма. З'являються ті самі м'язові напруження, той самий спосіб дії, той самий спосіб автоматичних відповідей: людина може або впасти в лють, або впасти в ступор, але не може нічого з собою вдіяти. Коли відбувається травмуюча подія, травмована частина відщеплюється, далі інша частина зростає, йде по життю, знаходить деякий досвід, якось дорослішає, але при цьому залишається і відщеплена дитяча частина, яка має всі ті способи реакції на події, які можуть включатися у відповідь на певний тригер.

Як травма впливає на стосунки?

Особливо якщо травма пов'язана зі стосунками, вона впливає на здатність людини формувати прив'язаність до іншого. Тут можливі два шляхи. Або людина стає нечутливою до якихось аб'юзивних тенденцій з боку партнера, це може бути надтерпимість, надтолерантність. Часто це пов'язано з випадками, коли мама або батько були досить аб'юзивними, нехтували, можливо, навіть були жорстокими. Дитина вибирає жертвувати своєю безпекою заради збереження прив'язаності, заради збереження в своїй свідомості позитивного образу батьків, тому що дитині більше немає до кого прив'язуватися. І нестача позитивного емоційного досвіду прив'язаності в дитинстві може позначатися на такій надмірній прив'язаності до аб'юзера, на неможливості піти зі стосунків.

Рекомендуємо прочитати: Оксана Поруцька: «Іноді реакція оточення травмує сильніше, ніж сама ситуація»

З іншого боку тут, — ті ж аб’юзери, які, можливо, зазнали таких самих травм, але в силу індивідуальних особливостей пішли іншим шляхом. Це може бути схильність впадати в лють, схильність до гіперконтроля, страх втратити партнера, неможливість довіряти, що виливається в прагнення постійно перевіряти телефон, «а куди ти пішла?», тощо.

І те, і інше є наслідком травми.

Як психотерапія працює з травмами?

Якщо людина перебуває в стані гострої травми, якщо вона щойно пережила втрату або зазнала насильства, тут головне — так званий емоційний холдинг. Якщо емоційний контейнер людини не витримує всіх переживань, всього цього інстинктивного нерозрядженого заряду, пов'язаного з травмою, то важливо створити простір і бути додатковим контейнером, щоб людина могла це емоційно переробити. Бути подушкою, жилеткою, — найкраще, що тут можна зробити. Дати такий досвід, коли ніхто не зупиняє, коли твої емоції — доречні, легальні, зараз правильні місце і час, щоб проживати їх так, як вони приходять. Це головний цілющий механізм для цього випадку.

Рекомендуємо прочитати: Як дитячі травми впливають на вибір партнера: Інтерв'ю з Владом Кріпою

Але терапія до цього не зводиться. Якщо ця травма вже має історію, якщо людина вижила, скомпенсувалася і прийшла з наслідками травми, коли травматична відповідь включається на деякий тригер (коли людина впадає в лють або в апатію, включається ця травмована дитяча відщеплена частина), — тут важливо супроводжувати людину з її вже дорослим ресурсом в ту стару ситуацію, зустрічатися з її травмованою дитиною. І привносити в цю ситуацію дорослого, інтегрувати мислячу і аналізуючу дорослу частину, щоб дорослий міг про дитину подбати, а дитина відчула зустріч, турботу.

Це в найбільш загальному вигляді те, що веде до інтеграції і зцілення у віддаленій перспективі.