Візитка. Психологиня Уляна Перегінець

Уляна Перегінець - психолог, гештальт-терапевт.

Мене звуть Уляна Перегинець, я психотерапевтка і онлайн-психотерапевтка, практику веду з 2014 року.

Як ти потрапила у професію?

У професію я потрапила інтуїтивно. Це був складний період. При тому, що у мене було взагалі усе, що вважається стабільною, хорошою базою для життя. У мене була родина, у мене був бізнес, у мене була прекрасна освіта, коло спілкування — при цьому я відчувала себе глибоко-глибоко нещасною. Я не розуміла чому. Начебто все навколо кричало: «Це не повинно бути так, усе гаразд з тобою». Ось зараз, подумки повертаючись у той період, я розумію, що це був майже депресивний стан, буквально крок залишався. Мабуть, на той момент мені вистачило трішки сил для того, щоб піти і розібратися, що ж відбувається, чому ж це люди такі дивні, чому люди такі неоднозначні, чому все так не клеїться.

Я пішла вчитися до Академії практичної психології при МГУ, я мешкала тоді в Москві. І там я познайомилася і з різними напрямами терапії, і з тим, як влаштована сімейна система — це виявилося дуже цікаво, це відкрило мені очі. Власне, коли я побачила гештальт-терапію в роботі, — я зрозуміла, що вибір мій зроблено.

У якому напрямі ти працюєш?

Я гештальт-терапевтка. Для мене це напрям, який, у першу чергу, дає можливість об'єднати три складові в людині: складову фізіологічну (фізичне тіло), емоційну і когнітивну. Це три шари. Якщо стається якась травмуюча психо-емоційна подія, вони розщеплюються між собою, людина втрачає чутливість, не помічає свого тіла, у неї заблоковано в грудях або спині, вона не розуміє, що відчуває. Вона постійно в тривозі, її кудись несе. І ось в гештальт-терапії ми призупиняємося, спостерігаємо, вивчаємо, усвідомлюємо. І це єднає ці частини в одне ціле, — в саму людину.

Із якими темами ти добре працюєш?

У першу чергу, я добре працюю з тією темою, із якою прийшла колись у терапію сама. Коли людина приходить і каже: «У мене в житті все добре, але я чомусь нещасний. Я не розумію, що зі мною відбувається, допоможи розібратися.» І там виявляється, що багато чого відбувається, а людина взагалі цього не бачить! А там — ого-го! Ось це мені подобається.

Ще я люблю працювати з людьми, які опинилися у важкій ситуації неможливого вибору: «Я в стосунках, мені в них дуже важко. Виходити з них чи не виходити? Не знаю. Робота — змінювати, не змінювати? Тут вже взагалі все зробив, все бачив, а що далі? Страшно, дуже страшно. Куди йти?» Неможливість цього вибору не сама собою, звичайно. Там навколо багато чого ще є, і це те, що людині недоступно, але стає доступним завдяки психотерапії.

Третя тема пов'язана з питаннями ідентичності: «Хто я, де я, навіщо я, куди я йду? Як я тут опинився?» І це начебто очевидні речі. Але ні. Часто людина робить свій вибір, виходячи з тієї сімейної системи, у якій вона зростала, із тих соціальних установок, які на неї наклалися. І це не її вибори. Але вони дуже стійко в ній вкоренилися. Прийшов у 30 років кудись, а потім: «Чому я взагалі тут? Як я міг тут опинитися?» Ось з цим я теж люблю працювати.

Що для тебе психотерапія?

Я не знайшла однієї відповіді, тому що у мене тут є відповідь практична і філософська. Практична — це можливість людини пізнати себе по-справжньому. Дізнатися про свої можливості, свої обмеження, чого вона хоче, чого вона не хоче, але все одно робить, — тобто розширити усвідомленість, щоб людина могла бути стійкішою в цьому світі. І не так хитатися, якщо її ззовні щось штовхає. Є ще філософський аспект, який мені дуже близький: єдине місце, де ми можемо по-справжньому зустрітися і не бути такими самотніми — це з людиною, яка щиро і по-справжньому цікавиться і хоче тебе побачити і зрозуміти, і це взаємно.