Що таке психоаналіз? Історія, основні поняття і сучасний психоаналіз

Психоаналіз — один з найбільш відомих і популярних напрямів психотерапії, він виник понад сторіччя тому. Що таке психоаналіз — і наскільки класичний психоаналіз відрізняється від сучасного?

Екзистенційна терапія, гештальт-підхід та інші терапевтичні напрями запозичили окремі методи психоаналізу, його концепції та підходи, — наприклад, концепцію перенесення, класифікацію захисних механізмів психіки тощо. Частину психоаналітичних ідей активно критикують, інші ж навпаки знайшли своє підтвердження в експериментальній доказовій психології. З часом психоаналіз відчутно трансформувався і відмовився від деяких концепцій, закладених його засновником Зигмундом Фройдом, але не буде перебільшенням вважати, що саме психоаналітична теорія стала початком сучасної розмовної психотерапії в тій формі, в якій ми її знаємо зараз.

Психоаналіз з моменту свого заснування став чимось більшим за психотерапевтичну методику, — він застосовувався і досі застосовується в літературознавстві, культурології, філософії. Часто на психоаналітичні теорії спираються сценаристи, митці та навіть маркетологи.

Як виник психоаналіз

З питанням, як виник психоаналіз, ми звикли асоціювати виключно ім’я Зигмунда Фройда. Втім, як і будь-який феномен такого масштабу, психоаналіз не з’являється у вакуумі через індивідуальний геній однієї людини: він був тісно пов’язаний з соціальними та культурними трансформаціями свого часу.

Межа ХІХ і ХХ сторіч була періодом великих змін:

По-перше, суспільство відчувало спадок Вікторіанської ери з її жорсткими соціальними нормами та обмеженнями, — тому дослідження і вивільнення прихованих та подавлених людських емоцій та бажань було дуже актуальним. У літературі та мистецтві одночасно розвивався напрямок романтизму, який і був покликаний вивільнити людські пристрасті, звернутися до суб’єктивного досвіду, химерних образів, фантазмів та інтуїції.

По-друге, розвиток науки і теорія еволюції Дарвіна сприяли тому, що те, що раніше пояснювалося божественним впливом і релігією, тепер стало предметом суто наукового інтересу. І якщо біологія, будова мозку та інстинкти так сильно впливають на поведінку тварин, то чи не можуть вони мати такого самого впливу і на людську поведінку?

По-третє, стрімкий розвиток міст, індустріалізація та досі небачений технічний прогрес призводили до зростання загального рівня тривоги, самотності чи подібних до депресії станів — і усі ці проблеми потребували осмислення і вирішення. Філософи того часу, як-от Ніцше чи Шопенгауер, міркували про глибини людської свідомості, а також про обмеження, недосконалість та навіть ілюзорність “раціонального розуму” — ці ідеї розвивалися паралельно до концепції несвідомого і добре резонували з нею.

У непростому контексті, в якому поставав новий соціальний та культурний порядок, Зигмунд Фройд отримує медичну освіту і розпочинає лікарську практику у Відні. На початку 1880-х років він зближується з колегами Йозефом Броєром та Жаном-Мартеном Шарко, і Йозеф Броєр поділився з Фройдом кейсом пацієнтки Анни О., яка демонструвала різні симптоми (від порушень зору та порушень мовлення до втрати чутливості шкіри), але Анна відчула значне полегшення, коли Броєр допоміг їй пригадати “витіснені” травматичні спогади про події її минулого. Фройд надзвичайно зацікавився цим кейсом і новим підходом до психотерапії — і згодом вони з Броєром опублікували працю “Про психологічний механізм істеричних феноменів” та книгу “Дослідження істерії”.

Вже на ранніх етапах Фройд формулює теорію несвідомого, і в 1900 році виходить перша його самостійна робота і одна з найвідоміших його праць — “Тлумачення сновидінь”. Він продовжить розвивати і розбудовувати свою психоаналітичну теорію до останніх днів життя.

Що таке класичний психоаналіз

Науковий спадок Фройда та його послідовників і послідовниць сформував те, що розуміють під класичним психоаналізом. Що таке психоаналіз простими словами? Це довгострокова розмовна психотерапія, яка спирається на ідею, що на нашу поведінку, психічне та навіть фізичне здоров’я мають суттєвий вплив думки, почуття та досвіди, що були з різних причин витіснені у несвідоме.

Ключовими концепціями класичного психоаналізу є модель свідомості, передсвідомості та несвідомого; розділення психіки на Я, Над-Я та Воно; класифікація захисних механізмів психіки, а також окремі методи психоаналізу, як-от метод вільних асоціацій, психоаналітична інтерпретація, тлумачення сновидінь, аналіз перенесення тощо.

Сучасний психоаналіз суттєво відрізняється від класичного, хоча основні концепції в тій чи іншій формі використовуються і досі.

Основні концепції психоаналізу

1. Свідоме, передсвідоме і несвідоме

Фройд запропонував власну модель психіки, до якої включив свідоме, передсвідоме і несвідоме.

• Свідоме — це простір відчуттів, спогадів та думок, які безпосередньо доступні для когнітивної обробки. Це те, що ми сприймаємо, знаємо, пам’ятаємо, про що можемо вільно думати і говорити.
• Передсвідоме — це щось, що може перейти до свідомого, якщо людина докладе деяких розумових зусиль. Сюди відносяться думки, почуття та спогади, які ми начебто бачимо “боковим зором” свідомості — вони не дуже чіткі, але варто нам лише сфокусуватися, повернутися до них, — і вони будуть доступні свідомості.
• Несвідоме — найобширніша, за Фройдом, частина психіки. Там перебувають приховані витіснені спогади, думки і почуття, які занадто болісні для нас або просто неприйнятні з точку зору соціальної моралі. У несвідомому ховаються наші “тваринні” бажання та прагнення. З точки зору психоаналізу, несвідоме має надзвичайно сильний вплив на наші вчинки, настрій і навіть на психічне та фізичне здоров’я.

2. Воно, Я і Над-Я

Фройдівська структура психіки також включає Воно, Я і Над-Я. Ці поняття описують рушійні сили нашої психіки і добре співвідносяться з рівнями свідомого-несвідомого, тобто вони є агентами психіки, які існують і “діють” на різних рівнях.

• Воно (або “Ід”) — це примітивна і “інстинктивна” частина нашої особистості. З точки зору психоаналізу, вона є також “джерелом енергії” для особистості, бо керується потужними прагненнями до задоволення (в тому числі сексуального, але не тільки), а також до агресії і руйнування. “Воно” повністю перебуває на рівні несвідомого і звідти впливає на Я (Его) і ті начебто раціональні рішення, які ухвалює Я.
• Я (або Его) — це частина, яка ухвалює рішення, вона керується реальністю, враховує можливі наслідки наших вчинків. У певному сенсі саме Его забезпечує баланс між Ід та Супер-Его, які часто мають протилежні прагнення. Его майже повністю перебуває на рівні свідомого і частково — передсвідомого.
• Над-Я (або Супер-Его) — це соціальні норми, обмеження і правила, які ми засвоїли в дитинстві чи протягом життя. Над-Я прагне обмежувати і контролювати, воно виступає в ролі критика та судді, часто викликаючи відчуття провини чи сорому, якщо особистості не вдається задовільнити його високих стандартів.

Усі ці три сутності, за Фройдом, мають конфліктні інтереси. Для щасливого гармонійного життя імпульси і прагнення Ід, Его та Супер-Его мають перебувати в балансі. Що гірший між ними конфлікт чи дисбаланс (наприклад, коли Супер-Его повністю пригнічує вітальність та енергію, що йде від Ід, або ж навпаки Ід “захоплює владу”, виводячи людину за межі цивілізованого суспільства) — то гіршим буде ментальне або й фізичне здоров’я особистості.

3. Захисні механізми психіки

Коли конфлікт між об’єктивною реальністю, прагненнями Ід та обмеженнями Супер-Его стає настільки сильним, що починає загрожувати цілісності та стабільності, у гру вступають захисні механізми психіки, щоб хоч якось послабити напруження.

Психоаналітична теорія виділяє такі основні захисні механізми:

1. Витіснення — найбільш базовий механізм, який передбачає витіснення небажаних думок, почуттів або спогадів подалі — тобто на несвідомий рівень. Часто витіснення застосовує дитяча психіка, коли страх, сором чи тривога стають занадто сильними, а дитина не отримує допомоги і контейнування цих емоцій.
2. Заперечення — відмова визнавати, що ті чи інші події насправді відбуваються в реальності. Наприклад, фазу заперечення можуть проходити люди, що стикаються з шоком від втрати. Заперечення може бути і тривалим захисним процесом, коли ми відмовляємося визнавати наявність проблеми або заперечуємо зміни, які невідворотно відбулися.
3. Проєкція — приписування власних неприйнятних думок чи бажань іншим людям. Наприклад, людина, яка заздрить, може не визнавати своїх заздрощів і натомість звинувачувати у заздрості всіх оточуючих.
4. Заміщення — спроба перенести реакцію з одного об’єкта на інший. Наприклад, коли ми гніваємося на начальника, але не можемо висловити свою злість тому, кому вона призначена, і натомість зриваємося на колегу чи підлеглого.
5. Раціоналізація — спроба пояснити свої почуття чи вчинки раціональними і логічними аргументами, коли ж насправді пояснення лежить у сфері емоцій чи випадковостей.
6. Інтелектуалізація — бажання фокусуватися на інтелектуальній частині ситуації, щоб уникнути емоційного боку. Або ж схильність до безкінечного інтелектуального осмислення проблеми замість хоч якихось спроб її вирішити.
7. Регресія — “відкат” людини до меншого психологічного віку чи до простіших реакцій під впливом стресу чи тривоги. Наприклад, коли доросла людина в стресовій ситуації поводиться, як дитина.
8. Сублімація — спрямування сильних емоцій та імпульсів у мистецтво, роботу чи творчість.

Функція захисних механізмів психіки очевидна з їхньої назви — вони захищають, і тому вони в жодному разі не є чимось поганим самі по собі. Проте ми не обираємо їх свідомо і можемо “провалюватися” в свій звичний захисний механізм, і це обмежує наші можливості до адаптації та проживання складних ситуацій.

Завдання психоаналізу полягає в тому, щоб допомогти ідентифікації захисних механізмів і зробити так, щоб людина могла бачити та розуміти, який захисний механізм зараз спрацював і чому саме. Усвідомлення власних психічних процесів і вміння вибирати доречні й корисні для себе реакції відчутно покращує якість життя.

4. Комплекси

Комплекси як психоаналітичне поняття дуже міцно увійшло в популярну психологію, хоча й з дещо зміненим значенням. Класичний психоаналіз розумів під комплексом сукупність пов’язаних між собою думок, почуттів та ранніх дитячих досвідів, які в подальшому впливають на особистість і поведінку протягом усього життя. Фройд виділяв, наприклад, Едипів комплекс — коли хлопчик розвиває прив’язаність до матері і водночас відчуває ревнощі чи ворожість до батька. За Фройдом, зростаючи, хлопчик поступово приходить до ідентифікації себе з батьком і формує власну чоловічу ідентичність, якщо ж цього з якихось причин не стається, можна говорити про Едипів комплекс і його вплив на дорослу особистість. Симетричний процес у психіці дівчаток Фройд визначав як комплекс Електри. Сучасний психоаналіз вже не спирається на класичне, фройдівське розуміння Едипового комплексу та комплексу Електри — і вивчає ранні дитячі досвіди і стосунки з батьками набагато ширше, у тому числі в контексті пізніших психологічних та психоаналітичних теорій.

5. Методи психоаналізу

Основні методи психоаналізу — це інтерпретація, аналіз переносу та контрпереносу, а також сам терапевтичний сеттінг й особлива позиція психоаналітика. З моменту виникнення психоаналізу ці методи, як і інші аспекти психоаналітичної роботи, зазнали деяких змін.

• Інтерпретація — це ціла низка підходів до формування нових гіпотез щодо процесів у психіці клієнта. Інтерпретація думок, асоціацій, вчинків та почуттів допомагає виявити і зрозуміти захисні механізми психіки, знайти витіснені спогади та почуття, отримати доступ до несвідомого.
• Аналіз перенесення та контрперенесення — це спроба зрозуміти, як внутрішні конфлікти клієнта або досвід стосунків з іншими людьми проявляються у ставленні клієнта до психоаналітика. Наприклад, клієнт може побачити в аналітику батьківську фігуру і перенести на неї свої почуття і думки щодо когось з батьків. Клієнт може бачити в терапевті чи терапевтці небезпечного критика і суддю, — так само, як бачив критика і суддю у батьках. Це перенесення. Контрперенесення, відповідно, — це емоції та реакції, що виникають у свідомості психоаналітика у відповідь на слова чи поведінку клієнта. Ці процеси також допомагають психоаналітику висунути нові гіпотези щодо стану клієнта.
• Нейтральність психоаналітика — особлива позиція психоаналітика, який не висловлює свого ставлення до думок і почуттів клієнта, не оцінює та не намагається нав’язати своїх цінностей чи поглядів на життя. У класичному психоаналізі нейтральність аналітика допомагає створити ефект “дзеркала”, а також спрощує формування перенесення, робота з яким в подальшому сприяє прогресу терапії.

Сучасний психоаналіз

Протягом десятиріч частина фройдівських теорій зазнавала критики або переосмислення, перетворюючи ідеї Фройда на сучасний психоаналіз. Сам Фройд, Карл Юнг (творець Юнгіанського аналізу, який увів в обіг поняття колективного несвідомого), а пізніше їхні учні та послідовники продовжували вивчати людську психологію, розширювали та змінювали психоаналіз. Так виник екзистенційний аналіз, і сучасний юнгіанський аналіз, і інші підходи. Сучасний психоаналіз активно розвивається і як метод психотерапії, і як теорія, що застосовується в мистецтві, культурі, філософії, а часом навіть в маркетингу та інших прикладних галузях.

Чим сучасний психоаналіз відрізняється від класичного?

1. Тривалість та інтенсивність психоаналізу

Класичний психоаналіз передбачав кілька сеансів на тиждень, а лікування могло тривати роками. Сучасний психоаналіз також не належить до короткострокових підходів, але він набагато гнучкіший за свій класичний варіант: кількість сесій та тривалість терапії дуже індивідуальна, її визначають клієнт і аналітик разом, в залежності від потреб клієнта.

2. Відмова від фокусу на сексуальності

Якщо первинно психоаналіз надзвичайно сильно фокусувався на сексуальності, сучасний психоаналіз має більш різноманітні пояснення людської поведінки, а також застосовує ширший погляд на людину, її потреби та мотиви. Поняття лібідо в сучасному розумінні — це не тільки і не стільки сексуальна енергія, скільки вітальність загалом, енергія несвідомого, жага до життя.

3. Більша увага до теперішнього

Сучасний психоаналіз, як і будь-який інший метод психотерапії, вважає дитинство та ранні досвіди дуже важливими, але все ж сучасні аналітики приділяють більшу увагу теперішньому, ніж минулому. Сучасний психоаналіз рухається за потребами клієнта чи клієнтки, щоб насамперед покращити життя в теперішньому. Вивчати минуле в психоаналізі необхідно, але це є способом досягнення більшої мети, а не самоціллю.

4. Роль психоаналітика

За часів Фройда нейтральність психоаналітика часом набувала таких масштабів, що межувала з холодністю та відстороненістю. Сучасні психоаналітики теж дотримуються принципу нейтральності в тому сенсі, що не засуджують і не оцінюють, а також не транслюють власні цінності та погляди на життя. Але в порівнянні з класичними форматами психоаналізу, сучасний психоаналітик більш залучений, більш відкритий і підтримуючий. Стосунки клієнта та психотерапевта — один з чинників, що робить терапію ефективною, і в психоаналізі вони також мають велике значення.

5. Інтеграція з іншими напрямами психотерапії

Класичний психоаналіз був фактично першим напрямом розмовної психотерапії, тому не дивно, що спочатку цей метод був досить герметичним. Але протягом ХХ сторіччя людство напрацювало безліч методів та підходів до терапевтичної роботи — і сучасний психоаналіз може використовувати окремі частини з інших методів, якщо вони доречні для конкретної ситуації і мети. Це гнучкий, сучасний і практичний підхід, відкритий до нової інформації, яка надходить з нейрофізіології, медицини чи інших психотерапевтичних підходів.

Які методи психоаналізу існують сьогодні

Методи психоаналізу, які існують сьогодні, спираються одночасно на психоаналітичну традицію та на напрацювання медицини, психофізіології та інших психотерапевтичних підходів.

1. Вільні асоціації

Усе, що спадає на думку клієнтові, усі його чи її вільні асоціації, мають надзвичайне значення для психоаналітичної теорії. Навіть якщо ці асоціації, фрази чи спогади здаються недоречними, випадковими чи неважливими. Вільні асоціації, висловлення буквально усіх думок та образів, навіть якщо вони умовно “погані”, дають доступ до несвідомого. Психоаналітик допомагає розвинути та поглибити потік асоціацій, що, у свою чергу, допомагає глибше зрозуміти внутрішній конфлікт клієнта, висунути нові гіпотези щодо його подолання.

2. Аналіз снів

Аналіз снів, як і асоціації чи “випадкові” образи, є вікном у несвідоме, — Фройд навіть називав сни “королівською дорогою у несвідоме”. Сни в психоаналізі можна інтерпретувати на кількох рівнях: окрім безпосередньо сюжету, сни наповнені символами та прихованим змістом, який також варто проінтерпретувати. Фройд вважав, що сни репрезентують наші неусвідомлені бажання та потреби. Іноді психоаналітик може запропонувати вести щоденник снів, що робить аналіз снів більш повним і послідовним.

3. Аналіз перенесення, контрперенесення та спротиву

Перенесення, контрперенесення та спротив — одні з центральних концепцій в психоаналізі, їх також запозичили деякі інші психотерапевтичні підходи. Аналіз перенесення досліджує проєкцію, яка формується у клієнта щодо психоаналітика. Аналіз перенесення дає нову інформацію щодо того, як клієнт будує інтерперсональну взаємодію і стосунки з оточуючими поза межами психотерапії, показує типові патерни поведінки та сприйняття.

Контрперенесення — це думки, почуття та реакції, які виникають у психоаналітика у відповідь на слова чи поведінку клієнта. Психотерапевт докладає зусиль, щоб бути свідомим процесу контрперенесення, а рефлексія щодо контрперенесення покращує терапевтичні стосунки та дає нову інформацію.

4. Терапевтичні інтерпретації

На відміну від класичного психоаналізу, у сучасному психоаналізі терапевтичні інтерпретації виникають скоріше у співпраці клієнта та аналітика, а не йдуть суто від психотерапевта. Саме в обговоренні та спільних пошуках народжується нове розуміння.

Що може дати психоаналіз

Психоаналіз спрямований на глибоке розуміння себе та власної психіки, а також та сталі довгострокові зміни. Серед змін, що може дати психоаналіз, варто виділити:

• Осмислення свого минулого досвіду. Від ранніх досвідів дитинства до подій недавнього минулого. Це розуміння і осмислення допомагає не просто дізнатися про себе щось нове, але й позбавити минуле влади над нашим теперішнім і майбутнім, що дає нам більше простору для вибору та свободи.
• Усвідомлення та вирішення внутрішніх конфліктів, вивільнення психічної енергії, яка витрачається на придушення почуттів і бажань чи на стримування внутрішньої боротьби.
• Вирішення проблем у стосунках, покращення стосунків, засвоєння нових способів подолання конфліктів, крім звичних “автоматичних” реакцій.
• Ослаблення тривоги, депресії, регуляція агресії чи деструктивної поведінки.
• Послаблення симптомів психосоматики, якщо психологічні проблеми маніфестуються через захворювання.

Що лікує сучасний психоаналіз

Перш за все, питання “що лікує сучасний психоаналіз” — не зовсім коректне. Класичний психоаналіз дійсно фокусувався на лікуванні (найчастіше — на лікуванні істерії, типового для кінця ХІХ-початку ХХ сторіччя діагнозу, який давно вважається застарілим і не використовується). Натомість сучасний психоаналіз відходить від медикалізованих концепцій, не сприймає клієнта як пацієнта, а процес психоаналізу не сприймає як процес саме лікування.

Сучасний психоаналіз працює з більшістю поширених запитів і може бути корисним людям з тривожними та депресивними станами, особливо якщо це хронічні стани, з панічними атаками, проблемами у стосунках в парі чи в родині, віковими та професійними кризами, складнощами адаптації до змін. Також психоаналіз допомагає подолати та інтегрувати наслідки психологічної травми чи травматичного дитинства. Сучасний психоаналіз ефективно працює з розладами особистості, він може бути корисним для людей, що отримують фармакологічну терапію, — як психотерапевтичний супровід психіатричного лікування.

Для кого підходить психоаналіз

Психоаналіз підходить людям, які хочуть досягти глибшого розуміння себе через послідовне дослідження своїх потреб, бажань та досвідів. Психоаналіз не є короткостроковою терапією, він не орієнтується на швидке досягнення однієї ізольованої мети, також він потребує рефлексії та внутрішньої роботи, і результати та ефективність психоаналітичної терапії на великий відсоток залежать від готовності клієнта вкладати свою енергію та увагу в терапевтичний процес.

Як проходить психоаналітичний сеанс

Те, як приходить психоаналітичний сеанс, частково залежить від умов роботи конкретного фахівця (наприклад, деякі психоаналітики працюють тільки очно в кабінеті, інші ж успішно проводять аналітичну психотерапію онлайн). Про тривалість і частоту сесій психоаналітик домовляється з кожним клієнтом в залежності від запиту, можливостей та потреб людини.

Образ класичної психоаналітичної кушетки, який ми знаємо з кіно чи книжок, здебільшого відійшов у минуле — і психоаналітична сесія радикально не відрізняється від психотерапії в інших напрямках.

Психоаналіз і сучасна терапія

Психоаналіз помітно змінився з моменту свого створення. Хоча його основні принципи залишаються зосередженими на несвідомому і ранньому досвіді, сучасний психоаналіз став більш гнучким і пристосованим до сучасних потреб. Такі техніки, як вільні асоціації, аналіз сновидінь і аналіз перенесення продовжують використовуватися, але вони часто інтегруються з іншими терапевтичними підходами.

Психоаналіз може бути особливо ефективним для людей, які прагнуть глибокого дослідження свого несвідомого і готові до вдумливої довготривалої терапії.