5 запитань про внутрішнього критика

Що таке внутрішній критик і звідки він у мене?

Його можна по-різному називати, я називаю це стратегією мислення та реагування на певну ситуацію. Це сукупність думок та поведінка, яка у нас виникає у відповідь на тригер. Таким тригером може бути, наприклад, неуспішна ситуація на роботі. Тоді у нас виникає реакція «Боже, що я зробив, який дурень, треба було вчинити по-іншому» — і виникає певна поведінка: наприклад, я починаю боятися це робити, боюся отримати допомогу, бо якщо я дурень, то я не заслуговую на допомогу — і цей патерн мислення та поведінки дуже заважає жити. Звідки він береться? У кожної людини по-різному, але важливо розуміти, що ми не народжуємось із внутрішнім голосом, який нам каже, як ми все неправильно зробили. Це виникає у процесі життя. І на жаль, часто внутрішній критик говорить голосами близьких нам людей: це може бути мама, це може бути батько, вчитель у школі або перший начальник.

Чому він такий гучний і сильний?

Внутрішній критик як такий не є проблемою. Це один із наших голосів у внутрішньому діалозі, і дуже часто він каже абсолютно здорові речі: «Будь обережним, подивися, чи немає там якоїсь проблеми, може, ти тут трошки самовпевнений...» Це все здорові речі, які нам допомагають в житті. Проблема виникає, коли він, по-перше, репетує, і цей голос заглушає інші корисні голоси: голос підтримки, голос «ти молодець», голос «так, усім важко, але ти теж впораєшся». І друга проблема — це коли ми віддаємо йому управління, коли ми починаємо вірити на сто відсотків.

А раптом мій критик правий?

А тому потрібно з ним поговорити, не треба його слухатись і сприймати його ідеї як стовідсоткову правду, завжди треба його осмислити. Але для того щоб розмовляти, це має бути рівноправний діалог: коли хтось репетує, розмовляти з ним дуже складно, тому якщо ми знижуємо тональність і вчимо нашого критика говорити ввічливо, тихіше і з відстані (наприклад, з відстані в метр, а не у нас над вухом). Тоді ми можемо з ним обговорити, чи щось з того, що він говорить і про що попереджає, зараз правда, а що зараз не релевантне ситуації. Коли ми можемо прислухатися до цього голосу, а коли ми можемо сказати: «Дякую за попередження, я вважаю, що ризик виправданий, я можу піти в цю ситуацію».

Радимо також переглянути: Євгенія Чернега. 5 запитань про самооцінку

Чому критика так складно позбутися самостійно?

Багато людей може зробити це самостійно, тобто ні психотерапія, ні якась інша практика не є панацеєю. Але в психотерапії є важливий елемент виносу цієї розмови назовні: ми можемо почути, як цей внутрішній критик розмовляє з нами і що відбувається в цей момент. Дуже часто для цього процесу потрібен інший, якому ви довіряєте, з яким ви зможете прислухатися і побачити себе трошки збоку, тому що головна проблема, головний перший етап, коли можна починати працювати, це побачити ситуацію як неефективну, як нездорову, як таку, що не допомагає вам. Для цього часто важлива інша людина — психотерапевт.

Як психотерапія працює з внутрішнім критиком?

Перш за все, психотерапія працює як psychoeducation, тобто психотерапевт — це людина, яка дуже багато знає про те, як влаштовано психіку. Відповідно, він може пояснити, що те, що відбувається з вами — нормально, так відбувається з багатьма, ці внутрішні голоси, патерни мислення є у всіх — і з ними можна щось зробити, вони не застигли в бетоні, з ними можна взаємодіяти. Це перший і найважливіший етап — психоосвіта. Друге — це навчання нових ефективних методів взаємодії з цим внутрішнім критиком. Ми досліджуємо, що він вам каже, у якій ситуації каже, чи допомагає те, що він вам каже, чи заважає. І тут дуже важливим є цей момент дослідження. Третій момент — ми його перенавчаємо. Ми перенавчаємо і його говорити інакше, щоб це було вам корисно, і вас інакше на це реагувати: сприймати його не як стовідсоткову істину, а прислухатися до нього як до одного з голосів.