Якість і різноманітність життя безпосередньо пов'язані з тим, чи задоволені ми нашою професією. Чому вигорання і криза можуть трапитися навіть на улюбленій роботі, як перфекціонізм заважає нам самореалізуватися і для чого творчим людям потрібна прокрастинація? Марія Макуха розповідає про творчі і професійні кризи в рубриці «Інтерв'ю».
Наскільки популярна проблема творчих і професійних криз у вашій практиці?
Я не проводжу чітку межу між творчою і професійною кризою. Вважаю, що творча складова присутня скрізь, де є відчуття «це моє», де є покликання. Мій перший вчитель з гештальту одного разу сказав: «Твоя справа наповнює твої вітрила, а не твою доводиться тягнути на собі.
Професійна криза — це ситуація, у якій людина «уперлась в стелю» у своїй справі. Коли зрозуміла, що хоче щось змінити.
Наприклад, в учасників АТО, з якими я працювала, після досвіду проходження фронту нерідко відбувалася радикальна переоцінка цінностей, що позначалося на їхньому ставленні до своєї професії. Мені зустрічалися pr-менеджери, маркетологи, промоутери, які почали відчувати в колишній діяльності фальш, і це було нестерпним. На перший план виходило бажання займатися чимось «справжнім», а чим саме — не завжди ясно.
Може відбуватися зміна характеру. Буває, у тих, хто працює з людьми, накопичується дратівливість. І вони просто не можуть більше витримувати. Їх тягне до аналітичної роботи, роботи руками, до землі, природи.
Виходить, що людина в силу певних обставин змінюється. Вона точно знає, що вже не здатна робити теперішню роботу, а інших навичок ще не має або не знає про них. І ось тут трапляється криза.
На допомогу приходить профорієнтаційне тестування, яке показує, яких якостей більше, до чого людина схильна, який у неї тип мислення, особистості. Я часто використовую для цього тест, заснований на теорії 6 типів професійної спрямованості Холланда. Бесіда з опорою на результати тесту допомагає поглянути на себе з боку, підсвітити свої «сліпі зони», витягнути на світло приховані таланти, зрозуміти, де бажане не збігається з реальністю, бути чеснішим з собою.
Що призводить до професійної кризи?
Є багато чинників. Але основна причина — коли людина вибрала професію, спираючись не на свої глибокі прагнення та інтереси. Це часто відбувається в період вступу до ВНЗ, коли підлітки, не маючи чітких цілей, йдуть шляхом найменшого опору. Скажімо, вибирають факультет, орієнтуючись на затребуваність майбутньої професії.
До мене на консультацію часто приходять юристи та економісти — свого часу це були одні з найбільш популярних і високооплачуваних спеціальностей.
Пізніше людина розуміє, що навіть високий дохід вже не задовольняє, потрібно щось інше.
Чи правда, що для справжнього щастя та успіху потрібно займатися тільки улюбленою справою, а не тим, що просто приносить гроші? Або все це — ілюзії та наївність?
Знаєте, бувають ситуації, коли для виживання потрібно робити, що доводиться, і вибирати не виходить. Мені б в цьому питанні, звичайно, не хотілося б виглядати людиною, яка радить комусь в Африці вийти із зони комфорту.
І все ж, добре, якщо це тільки період. Ви формуєте фінансову подушку і вже тоді бажано звернутися до себе, до того, чим хочете займатися насправді.
Тут важливо врахувати свої мрії, таланти. Щоб мати достатню якість життя, а не просто виживати, — необхідно, хоча б через хобі, робити те, що любиш.
Вигорання трапляється тільки на роботі, яку не можеш терпіти?
Зовсім ні. Вигорання трапляється і на улюбленій роботі. Це властиво людям у допомагаючих професіях, які починали на ентузіазмі. І в певний момент вони усвідомлюють, що їхній ресурс не поповнюється. Тут починається роздратування, апатія, неможливість включатися в цю роботу.
Людина може бути ідеально заточеною під конкретну діяльність, але в якийсь момент їй просто потрібна перерва, переосмислення, відпочинок. Тут також дуже важливо вибудовувати особисті кордони, вміти вимикатися.
Баланс інтересів чудово допомагає від вигорання. Додавайте у своє життя спілкування з друзями, художню літературу, концерти, театр. Так мозок буде брати перепочинок, насичуватися новими емоціями.
Як зважитися змінити професію в дорослому віці?
Серед моїх колег є багато випадків, коли люди інших спеціальностей вирішили займатися психотерапією. Хтось працював медиком, педагогом, фінансовим консультантом, хтось — в банківській сфері. Психотерапія дає можливість займатися нею в будь-якому віці.
Також є чимало спеціальностей, де існує рання пенсія. І тут, в будь-якому випадку, доводиться шукати інше заняття.
У моїй практиці у людей часто виникає дилема не так щодо зміни діяльності, як щодо її формату. Вони замислюються над тим, як не працювати в обмеженнях офісу і почати власну справу.
Хороший спосіб — не знецінювати те, чим ти займався, а використовувати це і зібрати зі свого досвіду унікальну професію. Не варто заперечувати частину себе і пройденого шляху, корисніше шукати тут нову нішу і розвиватися в цьому напрямку.
Чи є якась особливість у роботі з творчими людьми: сценаристами, художниками?
Творчим людям зазвичай не просто жити в рамках, наприклад, роботи бухгалтера, витримувати армійську дисципліну, хоча є й винятки. У них бувають серйозні складнощі, коли вони намагаються вичавити з себе швидкий і стійкий результат, коли внутрішній критик або зовнішній світ диктують дедлайни та дають оцінки.
Коли такі люди заходять у творчий глухий кут, я проводжу лікнеп з нейропсихології, пояснюю про різні режими роботи мозку. Розповідаю, що в такі періоди корисно відпустити думки та почуття на свободу, відклавши будь-які цілі: вийти на пробіжку, послухати музику або шум дощу, походити босоніж по піску, прогулятися по парку.
Це може здатися прокрастинацією, але для творчої людини — це етап інтенсивної роботи. Пам'ятаєте, як розв’язував завдання доктор Хаус? В якийсь момент (його не можна запланувати) в мозку спалахує новий зв'язок, момент «еврика!». Ось тут настає час іншого режиму роботи мозку, він вже спрямований на вирішення конкретних завдань, дотримання планів і руху до мети.
Ступор трапляється, коли ми насильно намагаємося змусити мозок працювати у двох режимах одночасно. Адже нам пояснювали: неробство — це погано, ти чогось вартий, тільки якщо чітко виконуєш доручені тобі функції.
Творчим ідеям потрібно відкритися, розчистити місце, на яке вони могли б прийти.
Як терапія допомагає вийти з творчого чи професійного глухого кута?
Значне місце займає робота з внутрішнім критиком. Адже часто творчий «затик» відбувається, коли ми переймаємося думкою інших про нашу роботу. Це блокує будь-яку креативність. Чомусь новому складно народитися, коли ти даєш йому оцінку ще до його появи.
Колись я працювала з бізнесменом, який звик вважати, що серйозні справи — це те, що пов'язано з бізнес-процесами: управлінням людьми, фінансами. Він вважав, що його сильна сторона — економіка і тільки. У його родині не сприймали всерйоз творчі заняття. При цьому він мав багато талантів: грав на кількох інструментах, займався художньою фотографією. Але нести свою творчість у світ йому виявилося нестерпно тривожно.
У такі моменти цінно поглянути на себе і свій продукт, свою справу не очима критика, а з позиції того, кому твоє творіння може сподобатися, для кого стане одкровенням.
Корисно навчитися вимикати перфекціонізм, бо він заважає розвиватися, коли надмірний. Нехай хвиля творчості часом підхоплює вас — і тоді буде баланс.
