Що сучасна психологія включає в поняття сексуалізованого насильства? В який спосіб травма насильства може проявлятися в житті людини? Як психотерапія працює з тими, хто пережив сексуальне насильство? Обговорюємо цю складну тему з психотерапевтками Тритфілд.
Відповідає психотерапевтка Ольга Цилінська
Що сучасна психологія включає в поняття сексуального/сексуалізованого насильства? Чи можна вважати небажані еротичні жарти, натяки або повідомлення онлайн сексуальним насильством, особливо коли є відчуття насильства, але начебто «нічого ж не сталося»? Як провести межу для такої поведінки?
Якщо з питанням сексуального насилля більше ясності, оскільки воно має чітке формулювання на законодавчому рівні, то питання сексуалізованого насилля має більш розмиті рамки і труднощі виникають саме з цього місця — з визначення. Сексуалізованим насиллям вважається форма емоційного насилля, за якого сексуальність або сексуальний контекст використовується для обмеження, контролю чи приниження іншої людини. Прикладами сексуалізованого насилля можуть бути: жарти про секс чи про зґвалтування, еротичні жарти, натяки на секс, об'єктивація, кетколінг тощо.
Давайте розглянемо декілька прикладів сексуалізованого насилля через окремі ситуації.
Ситуація 1:
Маніпулятивні натяки на секс та схиляння до сексу в подружжі через апелювання до вини («подружній обов'язок», «ти не любиш мене, якщо відмовляєш», «ми повинні задовольняти потреби один одного») або апелювання до сорому («нормальна жінка/нормальний чоловік має любити… <перелік очікуваних сексуальних дій>»). Часто апелювання до сорому також реалізуються не прямо, а наче «між рядками» — через анекдоти, натяки, історії, — тому це важко помітити і опротестувати.
Де закінчується право одного з партнерів озвучувати свої потреби та бажання і як розпізнати, де «озвучування потреби» чинить тиск на кордони іншого?
По-перше, форма. Дорослі люди, які перебувають в тому чи іншому партнерстві, оформлюють свої бажання чи потреби у вигляді прохань/запитань/пропозиції. Усі ці форми передбачають можливість відмови. Якщо відмова «карається» розривом контакту у вигляді ігнорування чи емоційними реактивними відіграваннями, то можно припустити що це все-таки емоційний тиск.
По-друге, почуття як сигнальна система. Що відчуває той партнер, від якого очікують задоволення потреб? Чи може він/вона помітити, наскільки почуває себе розгубленим/винним/наляканим/розгніваним. Чи може вірити собі, що його почуття це не щось нераціональне, а правдиві сигнали на невідповідність дій іншого.
У будь-якому дорослому партнерстві за замовчуванням діє правило бережливості щодо почуттів одне одного. Перевірити ситуацію на наявність в ній насилля можна якраз через розміщення свого емоційного фідбеку – як сприймає його партнер? Якщо у відповідь на слова «мені неприємно, я почуваюся зобов'язаною, не відповідною, не тисни на мене» партнер розуміє, враховує це, просить вибачення, то це про бережність до почуттів. Якщо партнер продовжує апелювати до правильності своєї позиції, автоматично знецінюючи стан іншого, то ця ситуація, звісно, — про тиск та насилля.
Ситуація 2
Це реальна історія, написана із дозволу клієнтки:
«Які неймовірні ніжки» — голосно, на всю вулицю.
«Це наче комплімент. Але мені стає соромно. Я помічаю, як інші звертають на мене увагу. Я не люблю бути в центрі уваги. Я боюся надмірно голосних вигуків, особливо зі сторони чоловіків. Наступною реакцією виникає злість: така голосна демонстративність зчитується мною як його потреба в пред'явленні своєї впевненості, своєї влади над ситуацією, тому цей комплімент точно не для мене, а швидше самому собі. Людина втрутилася в мою достатньо інтимну зону. Ця репліка тривала пару секунд, але ще наступних пів години я не могла повернутися до своєї книги в навушниках. Ввечері я витратила ще пів години свого часу, обговорюючи цю наче дріб'язкову ситуацію з подругою. Насправді я втратила значно більше свого часу та ментальних сил, щоб опрацювати цю «дріб'язкову ситуацію» — схвильовано розказує жінка, моя клієнтка, неймовірно цікава, успішна жінка із яскравою зовнішністю, яка, на жаль, неодноразово стикалася з досвідом сексуалізованого насилля.
Потім ми ще багато працювали з нею про відчуття своєї об'єктності в контакті з чоловіками в її ранній молодості та про те, як інколи і зараз їй страшно бути не почутою в контакті із чоловіками.
Таких історії багато.
Яка тут межа між «компліментом» і «насиллям»?
Знову ми бачимо невідповідність форми. Неприємні переживання. Превалювання потреби того, хто здійснює сексуалізоване насилля, що є втіленням влади і байдужості до потреб іншої людини.
На жаль, досі є багато країн, де сексуалізоване насилля не вважається насиллям, а є абсолютною нормою. У визначенні цих меж дуже велику роль виконують суспільні норми. Саме вони дають орієнтир, на який можна спертися, коли в ситуації сексуалізованого насилля людина перебуває в стані розгубленості. В українському суспільстві також до цього часу залишилось багато патріархальних догм, що прикриваються «корисними» ідеями на кшталт «будь мудрою жінкою» (читай «будь зручною, не пред'являй свої почуття»), «чоловік — голова, а жінка — шия» (емоційне «обслуговування»; нерівний внесок в емоційне партнерство) і т.п. Суспільство, яке дає так «багато» влади жінці, скаже, що саме вона і відповідальна/винувата у насиллі, яке над нею вчинили. Віктімблеймінг, сексуальне шельмування, сексуальна об'єктивація, баналізація зґвалтування, заперечення поширеності зґвалтування та відмова визнавати несприятливі наслідки сексуального насильства — це всього лише прояви емоційної незрілості патріархального суспільства, прояви культури зґвалтування (англ. rape culture). Термін «культура зґвалтування» був вперше використаний у документальному фільмі «Культура згвалтування» (1975 рік, реж. М. Лазарус і Р. Вундерліх).
Проте з кінця ХХ століття у різних суспільствах на противагу культурі зґвалтування розвивається культура згоди. У культурі згоди акцент робиться на взаємній повазі та врахуванні побажань кожної сторони.
Існують ситуації, коли людина може боятися, соромитися, відчувати тиск і промовчати (особливо коли йдеться про відносини з дисбалансом влади, наприклад, керівник-підлегла). Проте, як пише авторка блогу «Гендер в деталях» Євгенія Дишлева, дуже важливо знати і пам'ятати:
«ні» означає «ні»;
«так» означає «так»;
відсутність «так» означає «ні»;
відсутність «ні» теж означає «ні».
Пам'ятайте, будь-ласка: ваші почуття, ваші потреби, ваш комфорт — важливі. Залишайтеся на своїй стороні.
Вас може зацікавити: Психологічне насильство в парі, в школі та в мережі. Рубрика: Психологи не дають порад
Відповідає психотерапевтка Юлія Осьмак
Які неправдиві чи стереотипні уявлення про сексуалізоване насильство стосовно дорослих чи стосовно підлітків досі популярні в нашому суспільстві? На жаль, досі можна почути, що людина сама спровокувала насильника одягом або що активна згодна не обов’язкова. Які ще небезпечні міфи можна виділити?
В нашому суспільстві і досі тема сексуальності і сексу табуйована або присоромлена. Тому в цій сфері життя багато невідомого та прихованого. Через це люди соромляться про неї спілкуватися і, частіше за все, не ризикують просити допомоги.
Зважаючи на неспівставність інформації в джерелах з соцмереж та соціальні уявлення про норми сексуальних стосунків, я, ризикуючи говорити про це з вами, все ж напишу.
Сексуалізоване насилля — це дії, що вчиняють люди по відношенню до вас без вашої згоди у будь-якому віці. Наприклад:
• Коментарі щодо привабливості вашого тіла від різних осіб, що є вам неприємними.
• Доторки до вашого тіла без вашої на те згоди, тим паче якщо ви дитина чи підліток і такі дії ви не можете зупинити словом «ні», бо не відчуваєте на те ні сили, ні права (частіше за все, це старші родичі, і вони підкреслюють, що ваша реакція на них «неправильна»). Хоча при цьому ви відчуваєте огиду в контакті з ними.
• Демонстрація оголеного тіла, тим паче інтимних зон, перед дітьми та підлітками.
• Пропозиції перегляду фільмів чи відео еротичного контенту разом з вами, і при цьому демонстрація своїх тілесних реакцій на такий контент.
• Розповіді і розмове про своє статеве життя чи пов’язані з ним проблеми фізіологічного чи психологічного характеру зі своїми дітьми або особами, що не досягли повноліття.
• Неприхована сексуальна взаємодія (не плутати з проявами любові та турботи) батьків/одного з батьків з іншим партнером.
Ці та інші дії по відношенню до неповнолітніх не є нормою і можуть спровокувати травму у чутливому періоді життя людини – на етапі формування сексуальності та уяви про сексуальні відносини з партнерами.
На жаль, такими історіями діти чи підлітки не діляться з дорослими, що можуть їх вберегти чи захистити, бо часто саме ці дорослі свідомо чи несвідомо вчиняють такі насильницькі дії.
Якщо з вами сталось щось подібне, що вплинуло на відношення до себе і свого тіла, сформувало переживання своєї сексуальності як ненормальної/хворобливої/збоченої, а тим паче спричинило сором, огиду, тривогу, провину при контакті зі своїм партнером — то варто знайти спеціаліста, що зможе вам допомогти і назвати речі своїми іменами. Усе, що роблять дорослі люди відносно підлітків чи дітей, – це виключно відповідальність дорослих! Насилля – це не норма! Той, хто зазнав насилля, не може «спровокувати» насилля!
У цій темі існує багато соціальних міфів. Наприклад, неправильно вважати, що насильство сталося через
• Відвертий/непристойний/сексуальний одяг дівчини/хлопця.
• Через красу тіла, макіяж, зачіску тощо.
• Через розкуте поводження, сміх, флірт.
• Через стан алкогольного/наркотичного сп’яніння.
• Через те, що людина перебувала у певному місці (барі, ресторані, темній вулиці, наодинці в офісі в кабінеті поза робочим часом, сіла в авто до незнайомого чи знайомого).
• Через те, що не достатньо захищалась, не просила про допомогу.
• Через те, що відбувалась переписка в мережі відвертого характеру.
Таких міфів багато. Чи зустрічали ви у своєму оточенні такі історії, коли людину звинувачували у тому, що з нею сталося? Як ви реагували на це? Чи таке траплялось з вами? З ким ви про це розмовляли? У кого просили допомоги? Як це вплинуло на ваше життя та відношення до себе?
Ці теми дуже чутливі. Психіка може амнезувати події, бо пережити їх поки не має ресурсу. Це нормально. Це природні захисти від травмуючих подій і добре, що вони є. Коли настане потреба і буде можливість про це поговорити — приходьте до психотерапевта і в безпечному підтримуючому середовищі отримуйте допомогу.
Окремим пунктом хочу винести тему «згода на секс». Що це таке і як не сплутати поняття:
Згодою на секс є чітке формулювання «Так», «Я хочу продовження» «Я хочу зайнятися з тобою сексом зараз, сьогодні, тощо», «Я готовий перейти до наступного етапу наших стосунків: …» Ці слова мають бути сказані, коли людина перебуває у тверезому стані.
Що НЕ є активною «згодою на секс»
• Якщо партнер мовчить.
• Якщо партнер вимовить «так», після вмовлянь, примусу або шантажу.
• Якщо присутнє тілесне збудження.
• Якщо партнер погодився на зустріч на каву/ресторан/підвезти додому/запросив додому/запропонував переночувати (через певні обставини, наприклад через комендантську годину).
• Якщо партнер прийняв подарунок будь-якої вартості.
• Якщо ви цілуєтесь, обіймаєтесь, займаєтесь петтінгом.
Зупинитись, не продовжувати далі, не переходити до сексуального акту з проникненням кожен з партнерів має право! Зазвичай, коли ми говоримо про насилля, маємо на увазі дівчат та жінок. Але чоловіків це теж стосується. Повторюю: наявність ерекції у чоловіків не є згодою на секс!
Окремим пунктом я хочу винести сексуальне насилля у сім’ї. Інцест — сексуальні стосунки між батьками та дітьми. На жаль, випадків багато, але про них дізнаються рідко. Бо сексуальне насилля по відношенню до дитини/підлітка вчиняє один з батьків, обоє з батьків, партнер одного з батьків. Таке насилля стається стосовно обох гендерів.
Якщо з вами трапились подібні до наведених у статті події, ви маєте пам’ятати:
У НАСИЛЛІ ВИНЕН НАСИЛЬНИК!
Постраждалі від насилля не могли ЖОДНИМ ЧИНОМ спровокувати насилля.
Незважаючи на чутливість такої теми, прошу, не залишайтеся зі своїми переживаннями наодинці! Шукайте допомоги у фахівців!
Вас може зацікавити: Уляна Перегінець. 5 запитань про аб'юзивні стосунки
Відповідає психотерапевтка Тамара Ковч
Які наслідки може мати травма сексуального насильства і чому так важко не тільки подолати ці наслідки, але хоча б позбутися сорому і відверто про це комусь розповісти?
Сексуальне насилля є складною травмою, оскільки воно об'єднує в собі фізичне, психологічне та моральне насилля над людиною. Ґвалтівник використовує страх, примус та приниження, роблячи іншу людину беззахисною та безпорадною перед загрозою життю. Це призводить до відчуття інтенсивного страху, безпорадності, втрати контролю та загрози знищення, що перевантажує звичні механізми безпеки людини, які надають відчуття контролю, зв'язку та сенсу.
Ось основні аспекти, які ускладнюють переживання травми сексуального насильства.
Травма сексуального насилля руйнує природну систему самозахисту людини. Наша система самозахисту реагує на небезпеку акумуляцією сил та енергії для боротьби чи втечі, але коли неможливі ні опір, ні втеча — людська система самозахисту втрачає свою злагодженість та порушується. Травматичні події викликають глибокі та тривалі зміни у фізіологічному тонусі, емоціях, сприйнятті та пам’яті. Наслідком інтенсивних емоційних реакцій на травматичні події стає розрив між пам’яттю, усвідомленням та емоціями.
Саме тому людина, що пережила травму сексуального насилля, може переживати сильні емоції, проте без чітких спогадів про події, або ж може пам’ятати все у подробицях, але без емоційного зв'язку.
Симптоми травми мають тенденцію відокремлюватись від їхнього початкового джерела та існувати окремо. Це означає, що людина може відчувати наслідки травматичного досвіду, навіть якщо не усвідомлює точне походження цих симптомів. Наприклад, після пережитої травми особа може відчувати тривогу, паніку або депресію, які можуть не з'єднувати у свідомості з конкретними подіями чи спогадами.
Така фрагментація, коли травма розриває на частини складну систему самозахисту, яка в нормальному стані функціонує злагоджено, якраз ускладнює переживання цього досвіду і може призвести до посттравматичного синдрому.
Як наслідок, травматичні події не можуть бути асимільовані та інтегровані у ідентичність людини і залишаються відокремленими від загального досвіду життя.
Травмована людина опиняється в складній ситуації, де вона не змогла виконати свою роль задовільним чином і адаптація до цього випадку була неповною, тож наша психіка продовжує спроби адаптуватися. Саме тому навіть після того, як небезпека минула, люди можуть повторно переживати цю подію так, ніби вона відбувається у теперішньому часі. Це явище відоме як повторне травматичне переживання. Незавершиними та непрожитими почуттями може бути жах, лють чи недиференційований «приплив адреналіну» від смертельної небезпеки. Відтворюючи ці почуття та переживання, наша психіка намагається адаптувати цей досвід через виправлення завданої шкоди.
Це не дає постраждалим можливості відновити нормальний плин життя, оскільки в нього весь час вривається травма у вигляді флешбеків, асоціацій чи кошмарів. Зокрема, навіть незначні нагадування можуть викликати ці спогади, які переживаються з такою ж силою відчуттів, як і первинна подія.
Для багатьох постраждалих повторне перепроживання травми може відкрити можливість для засвоєння та подолання травматичного досвіду. Однак більшість людей намагаються уникнути цієї можливості через біль та дискомфорт, пов'язаний з повторним переживанням.
Часто це уникання призводить до звуження свідомості, втечі від спілкування з іншими та погіршення якості життя.
Крім цього, іноді ситуації невідворотної небезпеки можуть викликати не лише страх і гнів, але й парадоксальний стан відстороненого спокою, коли жах, гнів і біль розчиняються. Людині може здаватися, що події відбуваються не з нею, наче вона спостерігає за ними зі сторони, поза власним тілом, ніби це сон. Цей змінений стан свідомості можна розглядати як захист від нестерпного болю — це дисоціація.
Якщо флешбеки регулярно відбуваються в перші декілька місяців до пів року, то дисоціація може залишатися надовше. Збереження цього способу захисту після травматичної події хоч і зменшує чутливість людини до почуттів пов’язаних з насиллям, але й дає відчуття неповноцінності. Це призводить до зниження якості життя та часом до суїцидальних думок.
Людина може відчувати, що вона просто механічно живе, ніби спостерігає за подіями свого життя з великої відстані. Лише переживання моменту жаху періодично проривається крізь відчуття заніміння та відокремлення.
Переживання травми сексуального насильства та інтеграція його в історію свого життя ускладнюється й руйнуванням фундаментальних уявлень людини про безпеку світу, власну ідентичність та сенсовий порядок світу.
Події, в яких відбувається насилля, ставлять під сумнів базові людські стосунки та цінності. Насилля порушує віру в поняття безпеки, справедливості та довіри до світу, що часто веде до екзистенційної кризи постраждалих від насильства. Це пов’язано з тим, що уявлення і поняття зв'язності та сенсу, що єднають людину та спільноту, руйнуються через травму.
Основне і найскладніше місце — це руйнування ідентичності людини. Постраждалі від насилля втрачають віру в себе та в інших, оскільки їхня самооцінка та уявлення про себе переповнені почуттями приниження, сорому, провини та безпорадності, адже насилля безпосередньо демонструє зневагу до автономії та гідності людини.
В результаті травматичної події руйнується віра в можливість бути собою у стосунках з іншими. Це призводить до порушення здатності до близьких стосунків через суперечливі відчуття потреби у близькості та страху перед нею. Постраждалі від насилля можуть виявляти настороженість та відчувати небезпеку поряд з іншими, що може призводити до ізоляції.
Травматичні події також порушують автономію особи на рівні базової тілесної цілісності. Тіло стає об'єктом наруги через фізичні пошкодження, інтимність проти волі та жорстокі дії, що спричиняють фізичний біль і страждання. Часто внаслідок травматичного досвіду втрачається контроль над тілесними функціями. У випадках сексуального насильства втрата контролю над власним тілом часто розглядається як найбільш принизливий аспект травми.
У деяких випадках людина може відчувати, що втрачає контроль над своїми діями або навіть своїм тілом, коли вона не може або не намагається протистояти нападу. Це може виникати внаслідок паралізуючого страху, шоку або розгубленості перед насиллям.
Тіло також може реагувати на стимуляцію навіть у стресових ситуаціях, включаючи сексуальне насильство. Це може призвести до фізіологічної відповіді, такої як збільшення серцевого ритму, підвищення кров'яного тиску та інші симптоми, які можуть сприйматися як ознаки сексуального збудження.
Ці реакції можуть сприйматися як додаткове джерело травми і викликати почуття провини та сорому, самоогиди, а також складнощі у сексуальній сфері, включаючи відчуття відчуження від власного тіла, проблеми з інтимними стосунками та відмову від сексу.
Така криза ідентичності порушує питання про те, «хто я тепер» і «який цей світ». Одним із важливих завдань роботи з тими, хто пережив насильство, є пошук відповіді на ці питання та відновлення відчуття власної гідності та цінності — незважаючи на пережите. Травма стає досвідом лише в тому випадку, коли постраждалий створює новий психічний каркас розуміння того, що сталося.
Також відчуття сорому та ізоляцію можуть посилювати:
- Стигматизація тих, хто пережив сексуальне насильство. Соціальна стигма може створювати враження, ніби людина сама винна у тому, що з нею сталося, — і вона може почувати себе відкинутою або неприйнятою оточуючими. Це ускладнює процес зцілення та може призвести до того, що людина вибере мовчати про пережите замість того, щоб шукати допомоги та підтримки.
- Відчуття провини через те, що людина постраждала від насилля. Люди можуть аналізувати свої дії, роздумувати про те, що могли зробити або сказати щось інше, щоб уникнути цього досвіду. Або відчувати, що їхня поведінка спричинила трагедію. У деяких випадках це відбувається через те, що особа, яка вчинила насилля, може намагатися перекласти відповідальність. Вона може використовувати маніпуляції, щоби змусити постраждалу відчувати, що це вона винна у тому, що сталося. Також самопровина може бути психологічним способом інтегрувати досвід насилля, повернути собі відчуття контролю та захистом від більш складніших та нестерпних переживань.
- Страх перед відкиданням і нерозумінням. Постраждалі від насилля можуть боятися, що їх не зрозуміють або відкинуть після розповіді про пережите, що ускладнює процес відкриття. Брак підтримки та розуміння з боку навколишніх може призвести до подвійної травми.
Вас може зацікавити: Вплив хронічного стресу на психічне та фізичне здоров'я. Рубрика: Психологи не дають порад
Відповідає психотерапевтка Тетяна Тимошенко
Які методи та підходи психотерапія використовує в роботі з людьми, що пережили сексуальне насильство? Наскільки це складна терапія? Що допомагає послабити вплив травми?
Основна задача людини, яка пережила сексуальне насильство — відновитися і продовжити якісно жити, жити повноцінне, наповнене, щасливе життя. Допомогти в цьому може психотерапія. І це точно можливо, про що говорить досвід багатьох людей, які змогли подолати наслідки насильства.
На жаль, сексуальне насильство є одним з найважчих видів травм. Найскладніше відновитися, коли шкоди завдала інша людина. За даними досліджень, посттравматичний стресовий розлад виникне у 49% постраждалих саме від сексуального насильства (Інститут Сідрана, 2018). Та крім ПТСР, внаслідок такої травматизації можуть виникнути багато інших розладів і поведінкових проявів.
Саме тоді, під час насильства, людина відчувала безсилля, безпорадність, а зараз — багато сорому. Вона знецінює і звинувачуює себе, можливо, відчуває злість або взагалі нічого не відчуває, але не готова ділитися своїм болем з іншими, тому що тема сексуального насильства інтимна і, на жаль, достатньо табуйована в суспільстві, нерідко відповідальність перекладають саме на людину, яка постраждала. Тобто люди, які пережили сексуальне насильство, страждають і безпосередньо від наслідків насильства, і від осуду і сприйняття в суспільстві, а іноді й у родині.
Насильство позбавляє людину віри в себе і довіри до навколишнього середовища.
Відновлення кордонів свого тіла, безпечного особистого простору і довірчого кола — процес тривалий і не простий. Перший крок до одужання — розповісти, що сталося. Якщо поруч чуйна, приймаюча, незасуджуюча людина, то подолати наслідки буде легше. Але просто розповідь і розмови, на жаль, не вирішують проблеми. Так і жоден з розмовних напрямів психотерапії не допоможе впоратись з проявами наслідків травмуючої події. Крім того, не кожен психотерапевт може працювати з цією чутливою темою. Є певні психотерапевтичні методи, які мають надійне доказове підґрунтя і рекомендовані світовими професійними асоціаціями і організаціями як терапії першого вибору, як найбільш ефективні і результати яких підтверджені дослідженнями. У першу чергу, це EMDR і травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія, когнітивно-процесуальна терапія, інтерперсональна терапія (IPT), наративно-експозиційна психотерапія (NET). Окрім того, дуже допоміжними є йога, підходи орієнтовані на тіло і усвідомленість (за дослідженнями Lakin, Garcia-Moreno&Roesch (2022)).
Отже, як відбувається процес терапії?
Важливо! Ми не говоримо «жертви», ми говоримо ті, хто вижив або пережив досвід насильства, постраждав від насильства. Бо жертва — про безсилля, інше — про сміливість, силу і дозвіл бути, жити далі.
Якщо сприймати травму як досвід, коли над постраждалим домінували, то в терапії ми хочемо, щоб терапевтичні стосунки мали в собі якомога більше співпраці. Оскільки людина постраждала від насильства, то першим етапом є встановлення безпечного середовища. Безпека — основний фокус першої стадії одужання. Важливі довірливі стосунки між терапевтом і клієнтом. Якщо є довіра до терапевта, то далі рухатися набагато легше. Ми не заглиблюємося в минуле у дуже дрібних деталях. Основним двигуном є надання провідної ролі і можливості дії клієнту, терапевт виступає більше в ролі союзника, але не безпосередньо рятівника. Підсилюємо і розвиваємо ресурсні можливості, вчимо технік саморегуляції. Ми не поспішаємо й йдемо в тому темпі, який є безпечним і комфортним для клієнта. Та терапевт знає, куди рухатися, і, якщо впевнений, що клієнт зможе впоратись, або бачить його готовність, — ми йдемо разом в опрацювання травматичного досвіду. Тільки опрацювання досвіду дасть змогу звільнитися від нього. Минуле повинно стати частиною історії життя людини, а не всією їхньою історією: «Залишити минуле в минулому», — як назва книги засновниці терапії EMDR Френсін Шапіро. І на цьому терапевтичний процес не закінчується. Ми розвиваємо стресостійкість, резільєнтність клієнта. Плекаємо досвід подолання проблем, турботливого ставлення до себе, прийняття себе, своєї сексуальності…
Крім індивідуальної терапії, допоміжною є групова терапія, групи підтримки — за бажанням клієнта. Важливо, щоби людина перебувала не на самоті, а у товаристві інших людей.
Залишити минуле в минулому — не означає забути і не повертатися до спогадів, бо це неможливо: наш мозок, наша психіка так, на жаль, не працює. Залишити минуле в минулому означає, що досвід минулого більше не обтяжує, не викликає нестерпного болю, і значить, можна жити далі, дихаючи на повні груди, мріючи і будуючи плани на майбутнє. Кожен вартий щасливого життя, ми всі варті щасливого життя.
