Кейс #64. Про владу та ієрархію у вихованні дитини

Коли ми чуємо слово «влада», зазвичай воно має якийсь негативний контекст. Ну, начебто. Хоча фактично це нормальна природна ієрархія, коли батьки мають владу над дітьми. Якщо подивитися, то старші завжди мають владу над тими, хто молодший. Молодші підкоряються. Не щоб поступитися місцем у тролейбусі, бо хтось старший, а тому що відповідальність за молодших несуть старші. Якщо раніше, припустімо, батьки зазнавали дуже багато насильства у своєму дитинстві, то зараз ці діти, які виросли, бояться відтворити цей досвід. І йдуть в іншу популярність, коли створюють зовсім таку розслаблену обстановку, де жодних кордонів у дитини немає. А кордони дитині потрібні саме для того, щоб було як зупинитися. І в цьому є прояв батьківської влади: влада — турбота. Не «влада — підкорення» і «ти мені маєш щось повернути», а влада-турбота. Щоб ти міг розуміти, що у світі є певні обмеження, які тебе підтримають. Дорослі люди створюють ілюзію вибору дитині. Наприклад, ти хочеш кашу сьогодні чи омлет. Насправді, це ілюзія вибору. Дитина каже «омлет хочу», але живе вона з відчуттям того, що вона щось обирає. А в більш зрілому віці, коли батьки проявляють свою владу, наприклад, у тому, щоб вказувати, куди дитині вступати, якими заняттями займатися, з ким дружити, коли таке вже емоційне насильство відбувається в її бік, тоді влада набуває, на мій погляд, негативного контексту.

Дуже цікавий момент — як визначити взагалі, де влада, а де влада вже переходить межі й перетворюється на насильство. Важливо взагалі орієнтуватися на свої внутрішні відчуття і на те, як реагує дитина, як проявляється її поведінка.

З якими складнощами батьки можуть стикатися в підсумку? Як вони можуть визначити, що влади недостатньо у стосунках або владу передано в руки дитині? Існує дві основні ситуації, які ми розглянемо. Перша ситуація — коли владу віддано дитині. Відбувається так звана парентифікація, коли батьки стають дитиною для своєї дитини і вони наче міняються місцями психологічно. Це дуже важка ситуація для дитини, тому що дитина не може, у неї немає психічних сил для того, щоб нести таку велику відповідальність. А дитині потрібен дорослий, тому що дорослий для неї — орієнтир. І через дорослого дитина формує ставлення до світу і прив'язаність — те, що їй дає основу, безпеку і взагалі розуміння власних потреб. Є така часта ситуація: батьки скаржаться на те, що дитина керує начебто всіма, «оце маленьке гаденя», зовсім ще маленька дитина, яка встановлює, начебто встановлює свої правила в родині. Їй кажуть «Лягай о 9-й годині спати», наприклад. Батьки звертаються з тим, що «а от він не хоче», «я кажу, що треба годувати овочами дитину, а мій не їсть». Ну або щось таке. Коли начебто вся влада прямо передана дитині і вона керує всією сімейною ситуацією. Якісь такі речі, коли дитина ніби визначає всю ситуацію в сім'ї. Не батьки, які задають тон і визначають межі того, що відбувається, а дитина.

Я, сама ставши мамою, розумію, наскільки тут легко провалитися у свої якісь переживання — боятися зробити зайвий крок у бік дитини, щоб, не дай боже, якось не завдати їй шкоди своїм рухом. А за фактом виявляється, що дитині це потрібно. Їй потрібно на когось спиратися. Їй потрібні кордони, їй потрібен стійкий дорослий, який розуміє, що робить, який може пояснити свої дії. Це створює безпеку в її хаотичному дитячому світі.

Як вирівнюється влада? Перший момент у тому, що батьки мають згадати, що вони дорослі, вони головні. А дитина підпорядковується. І батьки мають право задавати тон, задавати стиль, сімейний стиль. А дитина вже буде адаптуватися до того, як влаштовано світ, як влаштовано сім'ю. Як їй віддати владу батькам? Насамперед батьки мають її взяти, тому що маленька дитина її віддати не зможе. Вона не розуміє. Тут є два бонуси в дитини: вона почувається в цей момент дорослою, і це дуже привабливо, нібито «я дорослий, я можу». І водночас це дуже важко і дуже затратно. І коли така людина виростає, вона стикається з великими складнощами, вона за всіх навколо несе відповідальність і не дуже розуміє, чого вона сама хоче від життя. Це велика проблема, мало задоволення, багато складнощів.

Друга можлива ситуація — це коли батьки занадто багато влади концентрують на собі і не дають дитині можливості вирішувати. Але тут важливо говорити, що це скоріше стосується вже більш-менш дорослої дитини, не малечі, не тодлерів, які дійсно ще занадто залежні, а тих, які вже можуть ухвалювати якісь рішення, наприклад, обирати гурток, друзів, освіту, місця, де вони хочуть навчатися, з ким вони хочуть проводити час, на які гуртки ходити.