Кейс #53. Чому інтеграція у новій країні займає до 15 років?

Еміграція мені цікава стала відтоді, як я сама стала емігранткою. Для еміграції знадобиться років 15, напевно, щоб вона пройшла, тобто, щоб пройти всі стадії. Залежно від того, куди людина переїхала, наскільки сильно змінюється клімат, менталітет, наскільки далеко від батьківщини. Якщо ми візьмемо переїзд до Нової Зеландії з України, чи до Франції, чи до Швеції, чи до Прибалтики, — це будуть різні досвіди все-таки, бо в Прибалтиці менталітет більш схожий на наш, а у Новій Зеландії зовсім не схожий на наш. І культурний пласт зовсім інший. А це все дуже важливо. Спочатку ми звикаємо буквально до іншого клімату, навіть якщо він якийсь подібний, він все одно відрізняється. Тобто це такий досвід, коли ми буквально власною шкірою відчуваємо все нове. Там важлива і мова, і культурні традиції. До культури людина звикає дуже довго, усі 15 років, а може, навіть більше. Дуже важливо вливатися у середу, тобто активно спілкуватися. Незважаючи на якісь особливості знання мови, низький рівень або більш високий рівень, не важливо, — все одно потрібно спілкуватися, це допомагає. Ізоляція погіршує процес адаптації. Тобто якщо людина боїться, потрібно все-таки потихеньку себе підштовхувати. Якщо ми не беремо до уваги досвіду нелегальної імміграції, то найчастіше люди допомагають інтегруватися. І найчастіше соціум та закони спрямовані на те, щоб допомогти людині інтегруватися у нове суспільство. Обов'язково треба йти на роботу, обов'язково йти на навчання, треба щось робити.

Для того, щоб інтегруватися, потрібно залишатися в контакті зі своїми почуттями. Це важко. Тобто зазвичай мігранти навпаки намагаються почуття придушити: вони заважають інтеграції. Це може бути страх, або гнів, або образа, або сором. Важливо знайти місце, де можна було б ці почуття висловити, де можна було б про це поговорити. Дізнатися, що це нормально. Іммігранти збираються до груп, де вони обговорюють цей досвід. У цьому є особливість: іноді можна підхопити чужий негативний досвід, злякатися його і щось не зробити. Про деякі моменти імміграції просто потрібно знати, що це нормально. І треба пройти цей етап. Наприклад, потрібно піти до лікаря в тій країні, де живеш, потрібна стрижка, салони краси, наприклад. Потрібно знайти цих людей там, на новій землі, тому що дуже часто іммігранти, особливо перші періоди, відкладають всі ці заняття на той момент, коли вони повернуться на батьківщину і там підуть до знайомого фахівця. Важливо шукати свого фахівця у тій країні, де живеш. Це один із моментів адаптації.

Це й нескінченне порівняння «як у них, як у нас»: про природу, про клімат, про кухню, про відносини, про культурні коди, про мову (знаходяться схожі слова, наприклад, у різних мовах). І це нормально, процес диференціації допомагає адаптації.

Іммігрант — це людина, яка застрягла у дверях, у першому поколінні. Якщо нічого з цим не робити, то це історія, коли на своїй території вона уже не та, вона вже змінилася, досвід міграції її змінив, і в новій країні людина теж не звідси. Це завжди забирає багато енергії, люди намагаються від цього якось втекти, але через це треба пройти, треба прожити це.

Вас може зацікавити: Про досвід адаптації у новій країні. Колонка редакторки