Кейс #65. Як виникає страх перед помилками?

У багатьох з нас слово «помилка» одразу викликає такі негативні асоціації, негативні думки та почуття. Якщо ми подивимося, який досвід у людини стоїть за страхом помилок, можемо побачити, що це якийсь дуже негативний досвід. Приміром, у нього чи в неї могла бути дуже сувора сім'я або, припустімо, суворий батько, який говорив, що правильно і що неправильно. А якщо щось неправильно, то це погано. Наприклад, у когось була перша вчителька, яка за будь-яку неправильну відповідь могла дати по голові, або викинути речі, або якось принизити дитину на очах у її ровесників.

З огляду на мій досвід, і особистий, і терапевтичний, найчастіше за цим стоїть якийсь досвід або особистий, або непрямий. Тобто людина може бути і свідком ситуації, коли когось дуже сильно сварили за помилки, і тоді це може травмувати так само сильно, як і ту людину, яка потрапила під вогонь чийогось гніву. Це не обов'язково дитячий досвід. Це може бути досвід у дорослому віці, коли людина стикається із засудженням, із неприйняттям, із відкиданням. Нам важливо дослідити, який негативний досвід стоїть в конкретної людини, яка дуже сильно боїться припускатися помилок і дуже сильно їх уникає. І коли ми в дитинстві переживаємо такий досвід, у нас можуть сформуватися такі негативні уявлення про себе, негативні переконання. Наприклад, вони можуть звучати як «Мені потрібно бути ідеальним, і якщо я не буду ідеальним, то мене покинуть, мене не будуть любити». Або можуть бути такі думки: «Мені не можна помилятися. Якщо я помиляюся, то я дурень, або я поганий, або зі мною щось не так».

Якщо в дитинстві до нас ставилися дуже холодно, дуже негативно, коли ми припускалися помилки, то в нас теж формується до себе таке негативне ставлення, коли ми вже в дорослому віці припускаємося помилки. Тут не так страшно отримати негативну оцінку від інших, як отримати її від себе, коли ми робимо щось, на нашу думку, неправильне.

Дуже страшно може бути зіткнутися з таким соромом, дуже страшно може бути витримати цей сором, коли ми стикаємося з неідеальними проявами себе. За страхом помилок іноді стоїть перфекціонізм, коли ми хочемо зробити щось ідеально, на сто відсотків. І коли це не виходить, звісно, це дуже неприємно. Неприємно робити помилки і визнавати, що я зробив щось не ідеальне. І це окей, це нормально — трошки ніяковіти, відчувати сором.

У терапії, мені здається, ми допомагаємо нашим клієнтам витримувати цей сором і не відкидати себе в цей момент, як нас відкидали в дитинстві, коли ми припускалися умовної помилки. Ми в терапії також допомагаємо формувати дбайливе ставлення до себе, не звинувачувати себе за помилки, не соромити себе за те, що ми зробили умовно щось неправильне. Ми формуємо ставлення прийняття. Напевно, таке ставлення, якого нам не вистачало в дитинстві, коли ми робили щось неправильне, на погляд наших значущих дорослих або когось з оточення.

Також, мені здається, можна подивитися, що взагалі означає помилка, що це таке насправді. І ми можемо побачити, що те, що може здаватися помилкою, насправді може бути якимось досвідом, якоюсь можливістю. І помилки, мені здається, — це те, що показує, що ми дуже живі, що ми дуже різні, ми можемо бути справжніми. Це щось дуже глибоке і людське в нас. Такі неідеальні прояви себе дуже справжні, дуже живі. І коли ми себе можемо витримувати в цих різних проявах, приймати себе в них, то ми розуміємо, що помилка — це просто певний досвід, це просто можливість на себе подивитись трошки з іншого боку або подивитись на когось у новій грані.