Візитка. Психолог Антон Федорець

Мене звуть Антон Федорець, я кандидат психологічних наук, займаюся психотерапією і онлайн-терапією. Терапевтичну практику веду з 2011 року.

Як ти потрапив в професію?

Мені було складно спілкуватися з людьми, я хотів розібратися, зрозуміти, чому мені складно, а іншим ні. Ще в старших класах я почав ходити до психолога, це був фахівець з НЛП, — і виявилося, що багато причин, чому мені так складно, можна знайти в дитинстві. Так вийшло, що ми часто переїжджали з батьками (я порахував, що за своє життя я поміняв близько 9 шкіл), щоразу мені було складно адаптуватися до нового колективу, знаходити друзів. Це щоразу новий стрес, нове спілкування, і так я якось обрав не зближуватися з іншими, не звикати, тому що мені було страшно, що я знову це втрачу. Тому що кожного разу, як тільки я якісь відносини вибудовував, мені потрібно було переїжджати — і знову їх вибудовувати. Так я віддалився, і це стало тим каменем спотикання, чому мені складно наближатися і будувати стосунки з людьми. Я пам'ятаю, наскільки мене це вразило в роботі з психологом, — виявлення причин, через які мені складно. І я вирішив далі вивчати усе це, заглиблюватися в пізнання себе. І так вирішив стати психологом.

В якому напрямі ти працюєш?

Я вивчав різні напрями психотерапії: транзактний аналіз, гештальт, екзистенційні підходи. Сертифікований я як гештальт-терапевт, найближчий мені екзистенціальний підхід. Це про сенс, про усвідомленням наших обмежень, про свободу і самотність — це скоріше про необхідність ставити питання, а не про відповіді. А гештальт-підхід — це методологія, в якій можна розкривати ці екзистенційні даності.

Із якими темами ти добре працюєш?

Я працюю з темою самотності — це коли я відчуваю, що мене не розуміють, не чують, коли поруч немає когось близького і мені боляче від цього. Часто це феномен сепарації, незавершених відносин. Коли нам з клієнтами вдається це виявити, знайти і з'ясувати, з ким це пов'язано, — тоді самотність перестає бути негативним переживанням і стає вже швидше ресурсом. Також мені цікава тема стосунків з собою, моя дисертація була присвячена цій темі. Це про свободу бути собою у відносинах. Ми відчуваємо несвободу, коли відчуваємо, що наше справжнє Я не приймається оточуючими. Наприклад, якщо в дитинстві, коли ти говорив правду, тебе за це карали, ти методом спроб і помилок вчився або говорити неправду, або мовчати. Таким чином ти засвоював досвід, що таким, який ти є, тебе не приймають. Я незручний іншим — тоді я буду приховувати себе, буду намагатися бути зручним для батьків. Так формується помилкове Я. Звідси всі проблеми з самооцінкою, із впевненістю в собі, і якщо вдається про це поговорити на терапії, з'ясувати, — це змінюється, змінюється ставлення до себе, поліпшується життя. Це чудово.

Також працюю з представниками лгбт-спільноти і специфічними для лгбт-клієнтів темами, такими як камінг аут або інтерналізована (тобто внутрішня) гомофобія, неприйняття своєї орієнтації, з іншими темами, які хвилюють нас усіх. Взагалі вважаю, що труднощі або потреби лгбт-клієнтів в психологічній допомозі пов'язані зі становищем у суспільстві: у нас досі дуже гомофобне суспільство, це посилює соціальну ізоляцію.

Що для тебе психотерапія?

Зустріч з самим собою і впізнавання себе. Це про сміливість, про пряму зустріч зі своїми страхами і болем. Коли ми думаємо або говоримо комусь про свої переживання і страждання, ми боїмося, що це сприйматимуть як слабкість або вразливість. Але як не парадоксально, саме тоді, коли я говорю про це або працюю про це в терапії, — я стаю в цьому місці сильним, я змінююся, це покращує якість мого життя, я стаю гармонійнішим.

Під який саундтрек ти б закінчив фільм про себе?

Flume. Never Be Like You.