Кейс # 51. Що таке естетотерапія?

Естетотерапія — це форма терапевтичного впливу, вона не оформлена окремо за якимось видатним представником («Ось автор методу...» — такого немає). Вона знаходиться на межі психології й педагогіки, тому що виховання почуттів людини, думаю, в дитинстві багато в чому йде через літературу і через казки — вони грають дуже велику роль в становленні особистості й в умінні відчувати взагалі. Тобто естетика — це про чуттєве, перш за все. Про це говорив ще Франкл. Мистецтво — це щось, що допомагає людині залишатися собою, розвиває її чутливість і допомагає їй наблизитися до себе, до своєї персональності. По суті, це розвиток емоційного інтелекту — і в свій бік, і в бік інших людей.

Під час сеансів ми часто з клієнтами порушуємо такі теми, які можуть бути розглянуті з іншого боку (і, на мій погляд, корисно для клієнта) в художній літературі, в кіно або в мистецтві в цілому. Коли йде робота з темою, дуже корисно дібрати до неї якісь витвори мистецтва. Може бути, навіть сучасні серіали, якщо це підлітки, ми дивимося багато серіалів, або класична література, в якій порушуються різні теми, які зараз в психотерапії тільки почали вивчатися. Наприклад, панічні атаки, про які все написав Толстой. У нього є «Арзамаський жах»: він описував, як він приїхав до Арзамасу в готель і як раптом посеред ночі прокинувся в цілковитому жаху. І він не міг зрозуміти, навіщо він взагалі тут знаходиться і взагалі навіщо цей світ існує, грубо кажучи, і звідки він тут. Потім йому вдалося заспокоїтися, але наступного дня, коли він їхав в кареті, прислухаючись до скрипу, — знову став переживати ось ці нотки, і він подумав, що це, напевно, не тому, що він щось не те з'їв на вечерю, — а щось більш широке. Це один з найкращих описів панічної атаки. У «Нудоті» Сартра теж, мені здається, це описано. Або навіть дементори в «Гаррі Поттері» дуже непогано панічні атаки ілюструють.

Було два випадки, коли терапевтичною була книга «13 причин чому» і однойменний серіал, коли у підлітка був депресивний настрій і не був поставлений діагноз, тобто була не потрібна медикаментозна терапія, але при цьому були суїцидальні думки. Обговорювали цей твір в різних форматах, це допомогло. Як приклад з сімейної терапії, можу навести фільм «Історія про нас» з Брюсом Віллісом і Мішель Пфайфер — в комедійній формі, але хороша мелодрама про сім'ю. Там теж можна обговорити багато моментів, які зустрічаються у людей, — це вихід на взаємини між собою і взаємини з дітьми. Серіал «Ми» дуже часто в сімейної терапії використовується як еталон, щоб обговорити, якою має бути сім'я, обговорити ролі кожного з пари, тому що часто на сімейну терапію люди приходять просто через те, що вони очікують від партнера чогось, чого він сам від себе не очікує, тобто не збирався так поводитися і йому це не комфортно.