Тема розладів харчової поведінки набуває все більшої актуальності в світі. Кожна друга клієнтка приходить до мене і має сталу думку про себе: «Я якась не така!» І найчастіше це стосується ваги.
«Я товста.»
«Мені потрібно схуднути.»
«От позбавлюсь 5-10-15 кг і тоді я стану щасливішою, красивішою, впевненішою в собі, привабливішою, сексуальнішою тощо.»
Найчастіше саме до жіночого тіла суспільство застосовує свої стандарти. Ще змалечку дівчинка чує коментарі від родичів чи однолітків щодо своєї зовнішності. Ще тоді зароджується зв’язок «худнути = ставати кращою».
Ні, не переглянути раціон та надати перевагу натуральним продуктам. Ні, не звернутися до лікаря та перевірити своє здоров’я: раптом якісь захворювання впливають на зовнішність. Ні, не поговорити з батьками про те, що турбує.
А худнути. Кардинально, знущаючись з себе та свого тіла, дотримуючись дієт (від опису жорстокості яких у мене волосся стає дибки від жаху).
Здається, все логічно: тіло = їжа.
Але проблема значно глибша — неприйняття себе. Ідея «щоби мене полюбили, мені треба бути іншою, змінитися, стати кращою, інакше я не отримаю любові». Тієї безумовної любові батьків та близьких, що має огортати нас від самого народження, але ми вважаємо, що її треба заслуговувати шляхом неймовірних зусиль та знущань над собою. Це один з аспектів хибного мислення, що формується суспільною думкою: «щоби бути привабливою, прийнятою, любимою, — треба бути худою».
Чому психологи питають про дитинство? Тому що саме в цей період формується ставлення дитини до себе та закладається основа відносин з навколишнім світом у дорослому віці.
Саме ці перші переживання себе і стають фундаментом ставлення до себе і свого тіла.
Розлади харчової поведінки — це симптоми сім’ї. Дуже часто цей феномен відображає наявність проблеми у відносинах з мамою чи татом (якщо він присутній у житті дитини). Перші прояви проективних відносин з їжею замість людей з’являються у 10-12 років, а то й раніше.
З клієнтами в кабінеті ми шукаємо відповідь на питання «В чиїх очах вам важливо було бути красивою, хорошою, худою, правильною?»
Наступний етап, що йде за обмежувальною харчовою поведінкою, це компульсивне переїдання чи «очищення» організму від спожитої їжі.
Не витримуючи тиску ззовні, людина намагається виживати у свій спосіб. Їсти, щоб отримати відчуття власного тіла. І звільнятися від калорій, щоб не мати наслідків надмірного споживання.
Саме емоції, які нам важко проживати (образа, злість, агресія, біль) і якими ми не можемо ні з ким поділитися, і провокують заїдання. Бо на душі нестерпно важко, а говорити про це чи зупинити це НЕМОЖЛИВО. Треба якось це витримувати. Знайомо?
Тіло розумне — і знаходить свій спосіб виживання, будуючи стосунки з їжею замість стосунків з людьми.
Згодом нейронні зв’язки закріплюються, поведінка повторюється, і мозок вже не шукає інших способів впоратися з почуттями.
З віком кількість стресу збільшується, а спосіб його відреагування лишається.
Ще й зовнішній тиск з боку медіа та соціальних мереж посилюється:
«Будь стрункою»
«Будь ідеальною»
«Будь красивою, щасливою, успішною…»
Інакше «ТИ НЕ ТАКА».
Здається, що життя — це суцільний біг по колу, неприємний важкий біг по колу.
Але, попри складність життєвих ситуацій, разом з клієнтами нам вдається знайти нові способи переживати складні емоції, впоратися з життєвими обставинами та побудувати більш комфортні взаємини зі світом.
Вас може зацікавити: Робота з тілом в онлайн-терапії. Кейс #43
-treatfield-1631819642-6851.jpg)
