Почуття самотності не обов'язково пов'язане з об'єктивною ізоляцією чи браком спілкування, — але від цього воно не стає легшим. Чому ми можемо почуватися самотніми навіть в оточенні колег і родичів, як подолати почуття ізольованості на новому місці, а також як самотність впливає на наше фізичне і психічне здоров'я? Відповідають фахівці Тритфілд.
Відповідає психотерапевт Антон Федорець
Чому у нас виникає відчуття самотності та ізольованості навіть тоді, коли об’єктивних причин для цього немає? Ми можемо ходити на роботу, спілкуватися, мати безліч щоденних контактів, але все одно почуватися самотніми. Чому так?
Самотність може переживатися як порожнеча всередині — десь у душі. Це коли боляче в глибині себе, десь біля серця, але не зовсім там. Самотність — це коли є що сказати, але немає кому, або здається, що висловити це просто неможливо. Це коли хочеться бути почутим, щоб відчути присутність іншого в своєму житті.
Це переживання дефіциту і профіциту одночасно: коли чогось багато, але немає з ким це розділити. Мій вчитель Євгеній Медреш казав, що самотність — це коли я є, а поруч немає нікого, хто міг би розділити зі мною мою реальність, мої почуття, мою віру. Це коли у мене є щось, але немає того, кому можна це віддати, або коли поруч немає того, хто може дати мені те, що мені потрібно.
Переживання ізольованості виникає, коли поруч немає нікого, хто міг би зрозуміти мої бажання, погляди, цінності. Тому важлива не кількість контактів, а їхня якість. Ми можемо мати багато соціальних взаємодій, але якщо ці контакти поверхові або не відповідають нашим потребам глибокого емоційного зв’язку, то виникає відчуття самотності.
Самотність — це насильницьке усамітнення, коли я не обираю його, а воно просто є. Не так важливо, щоб нас розуміли, як важливо, щоб хотіли зрозуміти. Почуття ізольованості виникає не тоді, коли нас не чують, а коли нас не хочуть чути. Найболісніше переживається внутрішня пустота, яку ми часто трансформуємо в злість або лють, коли намагаємося донести щось до іншого, а він чи вона навіть не намагається нас зустріти з цим.
Відчуття ізольованості серед людей може бути пов'язаним з емоційними травмами. Травматичний досвід може заважати близьким стосункам та перешкоджати відчуттю близькості з іншими. Такі стани, як депресія, тривога або емоційне вигорання, можуть посилювати відчуття ізоляції, навіть якщо об'єктивно поруч є підтримка та люди. У таких випадках психотерапія дуже ефективна.
Психотерапевти також виділяють екзистенційну самотність — глибоке відчуття, пов'язане з усвідомленням того, що ми, по суті, одинокі у своїх переживаннях і що ніхто не може повністю нас зрозуміти. Цей стан не завжди пов'язаний із відсутністю фізичних контактів, а більше з філософським переживанням окремості. Зрештою, ми всі приходимо в цей світ на самоті й так само його покидаємо. Але цей проміжок часу, поки ми живі, ми можемо переживати у близькому емоційному зв'язку, розділяючи красу та складність реальності цього світу, якою б вона не була.
Вас може зацікавити: Антон Федорець відповідає на 5 популярних питань про самотність
Відповідає психотерапевтка Анастасія Наумова
Багато хто протягом останніх кількох років переїхав до іншого міста. Часто переїзд пов’язаний не тільки з побутовими складнощами, але й з самотністю. Як підтримати себе і впоратися з відчуттям ізольованості, відірваності від звичного життя, браком контактів та спілкування?
Останнім часом, а особливо під час повномасштабного вторгнення, багато людей зіткнулися з переїздами до інших міст або країн. Безумовно, переїзд — це досить стресова подія. Саме тому, що він пов'язаний не тільки з побутовими складнощам, але й з почуттям відірваності від звичного життя. Це проявляється у формі браку контактів і спілкування, втраті колишніх соціальних зв'язків, знайомих щоденних ритуалів і звичок. І кожній людині це дається по-своєму нелегко.
Хочеться зазначити, що ці відчуття абсолютно послідовні в таких обставинах: я втрачаю звичний для себе щоденний режим, побут, ритуали, втрачаю різноманітність спілкування (від колег, родичів та друзів до парикмахера, стоматолога і навіть ветеринара моєї собаки).
Відчувати себе самотнім та ізольованим за таких обставин — природно. І особлива складність полягає в тому, що через надмірний рівень стресу викликаний переїздом, навіть якщо це бажаний і довгоочікуваний переїзд, запаси внутрішніх ресурсів зменшуються. Тому вирішити питання самотності може бути складніше, ніж було колись.
Також хочеться підкреслити: ви не самі в своїй самотності. Звучить трохи парадоксально, але все ж багато людей переживає схожий досвід зараз. І це може обʼєднувати та давати простір для пошуку нових знайомств.
Прислухайтесь до себе і спробуйте зрозуміти, чого саме вам хочеться, поки ви перебуваєте в цій самотності чи ізольованості? Яка частина вас прагне нових контактів? А яка частина прагне побути наодинці з собою? Спробуйте сфокусуватись на тому, на що ви можете впливати.
Якщо ви шукаєте нових контактів, соціальних звʼязків чи спілкування, розгляньте такі варіанти:
• пошукайте спільноту тих, хто також переїхав нещодавно, або тих, хто розділяє ваші хобі та інтереси,
• отримайте новий досвід (ліпка, гончарство, кулінарний майстер-клас) — будь-що, чого ви ніколи не робили. може допомогти знайти цікавих людей,
• спробуйте групові активності — групові види спорту, до прикладу, досить непогано формують нові звʼязки,
• терапевтична група також може стати для вас місцем, що закриватиме потребу в спілкуванні, стане місцем безпечного самовираження та простором для підтримки,
• публічні місця — магазини, барбершопи, музеї, парки для вигулу собак і навіть мийки машин можуть неочікувано стати місцем зустрічі людей за інтересами, з якими можна почати смолток і згодом побудувати більш міцні соціальні звʼязки.
Якщо ж ваша потреба також полягає й у тому, щоб відновити свої ресурси через соло-досвід спробуйте дослідити нову місцевість різними способами: гуляйте пішки, користуйтеся громадським транспортом, досліджуйте гастрокультуру та різноманітні культурні заходи. Спробуйте знайти в новому місце те, що приваблює саме вас, перегукується з вашими інтересами та надає вам сил.
Відчуття відірваності від звичного життя дуже зрозуміле за таких обставин, бо змінилось буквально все навколо. Тому непоганим рішенням буде зберегти чи трансформувати та перенести в поточне життя свої старі ритуали та звички. Пити спокійну ранкову каву або завжди прогулюватися пішки пару зупинок додому. Навіть улюблена їжа, музика та кіно можуть стати вашою підтримкою та своєрідним заземленням в новому просторі.
Цей перелік може наштовхнути вас на думки щодо того, як саме вам впоратися з непростими почуттями, викликаними переїздом. Ви можете дати собі час та поступово рухатися до адаптації в новому просторі, відновити власні ресурси і врешті-решт знайти себе згодом в чудовій компанії.
Вас може зацікавити: Людмила Мухлиніна. 5 запитань про страх самотності
Відповідає психотерапевт Ярослав Лічман
Складний досвід часто тягне за собою відчуття самотності та «окремості». Ми живемо звичне життя, але досвід втрати, поранення чи пережитої загрози наче робить нас окремими. Як подолати відчуття самотності через складний досвід і позбутися невидимої стіни, яка відділяє від інших?
Складний досвід у вигляді пережитої загрози життю, поранення, отриманого за різних обставин, втрати близьких людей — це невід’ємна частина нашого життя, і він не завжди призводить до довготривалих негативних наслідків для людини, яка його пережила. Американський психолог і біофізик Пітер А. Левін в своїй книзі «Зцілення від травми» описує поведінку імпали, яка переживає напад гепарда. Спочатку імпала інстинктивно мобілізує енергію власного тіла і використовує її для втечі, а коли зустріч з гепардом виявляється неминучою, вона падає на землю за секунду до того, як гепард встромляє пазурі у її стегно. Імпала завмирає, імітуючи власну загибель. Пересвідчившись в тому, що імпала знерухомлена, гепард віддаляється у пошуку своїх голодних кошенят, щоби разом повернутися до своєї жертви. У цей проміжок часу імпала виходить зі стану «заціпеніння», стану шоку. Вона підводиться, починає тремтіти і труситися, щоб позбавитися мобілізованої для уникнення смерті енергії, яка ще присутня в її тілі. Після цієї процедури нормалізації свого стану імпала робить кілька пробних кроків і невдовзі біжить на пошуки свого стада, ніби нічого не сталося.
Ми говоримо про психологічну травму, коли людина, яка пережила травмуючу подію, мобілізувавши в тілі необхідну для виживання енергію, при поверненні до «нормальних», безпечних життєвих обставин тілесно і психічно не повертається до «нормального», повсякденного режиму функціонування, а залишається з увімкненим режимом виживання.
Коли наш організм застрягає у режимі виживання, вся його енергія направлена на боротьбу з непомітною загрозою, і при цьому на звичні життєві активності, підтримання близьких зв’язків з іншими людьми, на все те, що ми асоціюємо зі звичним життям, енергії не залишається. Невидима стіна, яка внаслідок пережитої події відділяє нас від інших людей, змушує почуватися самотніми, і є цією межею між режимом «виживання» і режимом «повсякденного функціонування».
Чому ми не завжди можемо, як описано в прикладі з імпалою, здійснити повернення до нормального режиму функціонування? На відміну від мозку тварин, мозок людини більш складно організований. Людина має більш розвинену кору головного мозку, відповідальну за раціональне, критичне мислення, а також більш складну і розвинуту лімбічну систему, відповідальну за емоції. І те, що зазвичай становить нашу перевагу над тваринним світом, у цій ситуації може ставати на заваді нашій інстинктивній саморегуляції. Імпала не замислюється над тим, що вона робить, коли тремтить і труситься, як і не усвідомлює своїх почуттів. На відміну від тварин, ми можемо стримувати свої інстинктивні дії раціональними думками або почуттями сорому чи провини: «я не можу кричати/тремтіти від страху, тому що налякаю цим своїх дітей», «не тримати себе в руках соромно» і т.д.
Як ми можемо допомогти собі подолати цю стіну, допомогти собі повернутися з режиму виживання до повсякденного функціонування?
Для цього нам потрібно спертися на два важливих постулати:
- Психологічна травма є передусім фізіологічною. Вона насамперед чинить вплив на наші тіла і інстинкти, а вже потім поширюється на наш розум, почуття і дух.
- Психологічна травма — це втрата зв’язку спочатку з власним тілом, власним «Я», а потім з іншими людьми і довкіллям.
Отже, ключ, який відмикає приховані у цій невидимій стіні двері, — це відновлення втраченого зв’язку з власним тілом, власним «Я».
Основна складність людини, на відміну від імпали з нашого прикладу, полягає в тому, що для виходу зі стану заціпеніння і повернення до нормального стану нам потрібно мати доступ саме до тих почуттів, які виявляються заціпенілими. Тому головна проблема посттравматичного стресу полягає у відновленні балансу між емоціональним і раціональним мозком — з метою того, щоб людина відновила відчуття контролю над собою і над своїм життям.
Схематично шлях повернення людини до нормального функціонування після пережитої травматичної події може мати такий вигляд:
- Відновлення контакту зі своїм тілом: Відчуття кордонів свого тіла, відновлення тілесного контейнування емоцій, заземлення і центрування, відновлення ресурсів власного тіла).
- Усвідомлення власних почуттів: Відстеження і опис власних фізичних відчуттів і почуттів, помічання зв’язків між почуттями, тілесними відчуттями і думками.
- Свідома взаємодія з оточуючими: Відстеження, описування і висловлення почуттів, які виникають у контакті з іншими людьми, усвідомлення своїх потреб, які народжуються у такій взаємодії.
Ступінь проблеми, описаної у цій статті, варіюється у діапазоні від наслідків пережитого повсякденного стресу до травм розвитку, шокової травми і посттравматичного стресового розладу. Іноді, знаючи як діяти, ми можемо самостійно допомогти собі впоратися з наслідками пережитого складного досвіду, іноді нашого власного ресурсу для цього замало. Якщо ви відчуваєте, що не справляєтесь самі, не соромтеся звернутися за професійною допомогою. Не залишайтеся з цим наодинці.
Вас може зацікавити: Чим психотерапія відрізняється від розмови з другом?
Відповідає психотерапевтка Віта Стельмах
Як тривале відчуття самотності впливає на наше психічне та фізичне здоров’я? Як психотерапія працює з відчуттям самотності, особливо якщо це не об’єктивна відсутність спілкування, а внутрішнє відчуття ізольованості і відірваності від інших людей?
Найстрашнішими покараннями вважаються вигнання з соціальної групи, ігнорування та одиночне ув’язнення, тому що ізоляція викликає стрес. Медики вважають, що самотні люди частіше хворіють, довше одужують і мають меншу тривалість життя. У стресовій ситуації організм виділяє кортизол та адреналін, підвищуються пульс та артеріальний тиск для мобілізації відповіді на стрес, тобто для самозбереження. У людей, які переживають себе самотніми, така реакція активується постійно, стрес стає хронічним і супроводжується постійною м’язовою напругою. Що, у свою чергу, викликає серцево-судинні захворювання, зниження імунітету, порушення сну тощо.
Люди заспокоюються, коли знаходяться поряд з іншими людьми, відчувають контакт і підтримку. На фізіологічному рівні уповільнюється серцебиття і знижуються гормони стресу, коли людина має зоровий контакт, обіймає, торкає або чує голос близької людини. Навіть якщо фізично людина ізольована, вона може фантазувати про очікувану зустріч чи пригадувати попередній досвід з близькими. У концентраційних таборах ймовірність вижити була вища у тих, хто мав надію на майбутнє і «тримав контакт» з близькими людьми, звертаючись до спогадів. Тобто зв’язок з іншими людьми є надзвичайно важливим і навіть допомагає зберегти життя.
Люди, які відчувають себе самотніми, менше задоволені своїм життям, песимістично думають про майбутнє, пригнічені, менш впевнені в собі і своїх можливостях. Такі люди почуваються ізольованими, невидимими, непомітними, відчувають сум, тривогу, страх. Також супутніми можуть бути депресивні та тривожні розлади, ПТСР. Окрім того, стан самотності виникає в період криз і втрат. Зараз, коли багато українців втратили свої домівки, втратили своїх близьких або знаходяться на значній відстані, вони все частіше відчувають самотність.
Чи всім людям, які почуваються самотніми, обов’язково звертатися до психотерапевта? Ні, можна пробувати розділяти свої почуття з безпечними для вас людьми. Якщо ж ви думали про звернення до психотерапевта, я трохи опишу, як ми в гештальт-терапії працюємо з переживанням самотності. Ми досліджуємо контекст життя клієнта, як він або вона будує стосунки, які люди його оточують, які потреби він не задовольняє, в чому полягає неможливість їхнього задоволення, особливо якщо це не відсутність спілкування, а самотність поряд з іншими. Ми запитуємо, чи з усіма людьми є така неможливість, чи з якимись конкретними; людина весь час почувається самотньою чи в якихось конкретних ситуаціях та станах.
Також ми працюємо із самотністю як частиною криз, втрат, як частиною депресивних, тривожних розладів та ПТСР паралельно з призначеннями психіатра. Під час чи незадовго після травматичної ситуації, якщо людині не вистачило своїх психічних ресурсів для обробки цієї ситуації, вона не була зустріта і підтримана іншою людиною, травматична ситуація перетворюється на психологічну травму. Власне, у цей момент людина також себе переживає самотньо та ізольовано. Якщо клієнт приходить із запитом про самотність у цьому контексті, тоді ми працюємо з травмою загалом і самотністю як її частиною.
Також ми будуємо безпечні клієнт-терапевтичні стосунки, в яких клієнт може відчути себе почутим і побаченим, де він може звертатися зі своєю потребою і пробувати її задовольнити.
