Кейс #63. Як самокритика позбавляє нас сил та енергії

Мені було б цікаво поміркувати на тему роботи з внутрішнім критиком. Хто такий внутрішній критик? Це така наша внутрішня частина, яка увібрала в себе всі послання, всі вимоги, всі побажання людей, які нас ростили і виховували. Це можуть бути батьки, бабусі-дідусі, вчителі в школі, вихователі. Загалом, це така збірна солянка з різних вимог до нас, яка стала частиною нас. Не всім вдається виявляти цю частину в себе одразу ж. Тобто рідко клієнт приходить і каже, що от я себе критикую, хочу щось із цим зробити. Найчастіше це переживається у вигляді такого пригнічення — відчуття своєї поганості, коли немає енергії щось робити. Тобто людина планує якісь важливі для себе справи, якісь важливі обов'язки або вона має щось зробити, зазвичай до якогось терміну. Це можуть бути робочі, особисті справи або ухвалення рішень. Але людина виявляє себе в місці, де вона просто відчуває пригнічення і не робить. Іноді таких сфер життя виявляється дуже багато, і людина начебто блокується в усьому. Тобто життя перестає текти. От тоді людина може звернутися до терапевта зі скаргою на таку свою «погану поведінку». Дуже часто вже в запиті є багато критики себе, сорому, знецінення, вимогливого ставлення до себе. Добре, коли ми в терапії починаємо помічати цього свого критика. Коли ми починаємо себе соромити, критикувати, але трішечки ніби роз'єднуємося з цією частиною. Тобто це не весь я, який соромить, критикує і щось вимагає, це тільки якась моя частина. І це може бути першим кроком, першим етапом зцілення від внутрішнього критика — почати це помічати. І в процесі терапії ми вчимося до цього якось ставитися. Людина зазвичай засмучується, що вона себе критикує, іноді їй дуже складно припинити зливатися із цією своєю частиною, тобто там багато енергії зазвичай, дуже багато життя [заблоковано] в критиці себе. Іноді можна виявити якісь слова і фрази, які походять від наших батьків, від наших учителів, якісь незавершені ситуації з цими людьми. Але зовсім не завжди. Іноді це такий збірний образ, який оселився всередині нас і став нашою частиною. Що ще ми робимо в терапії? І це найважливіша частина роботи — виявлення тієї другої частини, полярної частини. Тієї, яку критикують. Дуже часто людина взагалі вперше з нею знайомиться. Може так бути, що у цієї частини ніколи не було права голосу, людина ніколи з нею не зустрічалася. І може піти якийсь час на те, щоб виявити її, дати їй право голосу, якось із нею познайомитися. І потихеньку ця наша умовна друга частина може почати себе якось відстоювати, захищати, ставати на свій бік. У гештальт-терапії є дуже хороша техніка роботи з внутрішнім критиком або роботи з полярностями, де ми даємо право голосу і одній частині, і другій. У підсумку виходить інтеграція, тобто людина перестає розщеплюватися на дві окремі частини, а в цьому місці в неї з'являється цілісність. Вона починає ставитися до себе трохи з більшим співчуттям, милосердно можна сказати. І це те, що допомагає їй рухатися далі. Вона перестає стопоритися, перестає зупинятися. Це допомагає їй почати діяти.