ОКР зустрічається частіше, ніж ми можемо уявити. Легкі форми або окремі симптоми ОКР присутні у 4-19% населення, тобто в різні періоди життя і в різних формах — майже у кожного з нас. Але що робити, якщо нав'язлива поведінка заважає жити? Обговорюємо з Олександрою Тимошенко в рубриці «Інтерв'ю».
Що таке ОКР? Багато хто перевіряє плиту або праску по три рази, перш ніж вийти з дому. Де проходить межа між звичайною тривогою і діагнозом ОКР?
Я б почала з того, що обсесивно-компульсивний розлад — поширена проблема. 2,5% людей на планеті будуть мати ОКР. Це один з сорока. З усіх тривожних розладів ОКР найбільш інвалідизує.
Широко поширені й субклінічні форми — перевіряти, чи закриті двері, вимкнена праска тощо. Виходить, у людини є симптоми, але для діагностування захворювання їх замало. Субклінічний ОКР присутній у 4-19% населення. Фактично він є майже у кожного з нас.
І тут важливо розуміти, де просто симптоми, а де — вже захворювання.
ОКР складається з обсесій і компульсій. Обсесії — це нав'язливі думки, наприклад, «я забула вимкнути праску». Компульсія — це поведінка, дія для нейтралізації думок: повернутися вимкнути праску і потім кілька разів повторити дію.
Існують діагностичні критерії, завдяки яким зрозуміло, що саме з людиною — розлад або просто трохи підвищена тривожність. ОКР — стан, де присутні обсесії і компульсії, які займають багато часу, понад годину на день. Ці дії обов'язково впливатимуть на якість життя, заважатимуть працювати та насолоджуватися життям.
Скажімо, якщо ви повернулися додому, щоб перевірити праску тільки один раз, то у вас пішло на це три хвилини. А якщо ви, повернувшись через праску, почали перевіряти ще щось і застрягли вдома на сорок хвилин — це вже проблема.
Також є сенс звернути увагу на кількість обсесій. Якщо це тільки праска або двері, можливо, це і не розлад. Але якщо до цього додаються інші (порядок на робочому столі, доведення чогось до кінця) — це недобре. Наприклад, коли не можеш піти з роботи, мучишся, поки не поставиш усі папки на полиці в один ряд.
Який механізм в ОКР? Це більше фізіологічна або психологічна «поломка»? Як цей стан починається і розвивається, від чого залежать стадії?
ОКР має дуже багато теорій виникнення, всі вони мають місце.
Доведено, що до ОКР є генетична схильність. Існує два гени, що відповідають за розвиток захворювання. Вони впливають на вироблення двох важливих нейромедіаторів в головному мозку: дофаміну і серотоніну. Перший підвищується, другий знижується. Цей дисбаланс сприяє зацикленню. Таким людям складніше переключитися, залишити ту праску в спокої й сказати «Та бог із нею», спокійно поїхавши на роботу.
Але, як і будь-яке генетичне захворювання, воно не обов’язково проявиться. Виходить, тут вже впливають чинники середовища. Людина може мати цю схильність, але не захворіти. Це залежить від кількості стресу в житті. Може трапитися подія, яка сильно засмутить, виявиться травматичною. Тоді може виникнути ОКР.
Є ще один важливий компонент — поведінковий. Це коли людина, не маючи інформації, починає здійснювати компульсії. Коли з кожним разом все більше повертається за праскою, можливо, з’являється нова компульсія. Створюються своєрідні ритуали, і стан, звісно, погіршується. Це і провокує розлад.
Є певні стадії розвитку ОКР. Початкова — заважає людині тільки в роботі та сімейному житті. Наступні — коли практично 90% життя складають компульсії. У такі періоди люди можуть навіть не виходити з дому. Людина стає максимально поглинутою і нічого не може з цим зробити.
Чи є шанс «просто взяти себе в руки» і перестати це робити? Або обов'язково потрібен фахівець? Чи можна допомогти близькій людині?
Бували, звичайно, в моїй практиці люди з ОКР з досить високою саморегуляцією, які інтуїтивно відчували, чого не потрібно робити. Але таке трапляється досить рідко.
В основному людина з клінічною формою потребує допомоги. Ось цей біологічний механізм, про який ми говорили вище, — дуже сильний.
Як правило, у побуті ця проблема помітна. Близькі люди, швидше за все, побачать. Людина з ОКР часто злиться, коли порушуються її «ритуали». Вона тривожиться, дратується, іноді змушує й інших людей брати участь у своїх повторюваних діях. Від них можна почути «Ти не в тому порядку поставив/ла спеції!» тощо.
І в таких випадках варто дуже акуратно сказати людині, що, може, їй варто звернутися за консультацією.
Які методи самодопомоги можна порадити людям з ОКР?
Перше і найважливіше — зрозуміти, як це працює. Що є думка, якої людина боїться, якій надає надмірне значення і намагається цієї думки позбутися. Навіть саме пояснення природи цього процесу дає полегшення: стає зрозуміло, що відбувається.
Друге — зменшувати компульсії, намагатися не робити цього. Наприклад, якщо з'являється думка про невимкнену праску, важливо сконцентруватися, зібратися — і не повертатися, щоб її вимкнути. Навіть якщо ця думка буде з'являтися, максимально спробувати не повертатися додому. Інакше це підкріпить стан. Корисно зробити над собою зусилля і пережити тривогу.
Третє — простежити, де це відбувається, у яких сферах, як впливає на життя. Щоб оцінити масштаби проблеми.
Як терапія працює з ОКР?
Є протокол лікування, який добре працює в усьому світі. Це когнітивно-поведінкова психотерапія та/або прийом препаратів.
Коротко опишу суть психотерапії. ОКР сам по собі — це страх думок. До всіх приходять найрізноманітніші думки, далеко не завжди хороші. Але ось людину з ОКР вони лякають. Наприклад, «я можу вбити людину». Впевнена, що це багатьом спадало на думку. У пацієнта з ОКР — це привід для тривоги. Як правило, такій думці надається якесь значення: «Якщо я так подумав, то можу так вчинити». Людина починає боятися, тривожитися. Якщо вона знаходиться на платформі метро, то обов'язково відійде від пасажирів на три метри, тому що боїться, що зіштовхне когось під поїзд.
КПТ працює з думками та значеннями, які людина їм надає. І тут терапевт пояснює, що думки та дії — не одне і те саме. Такі думки приходять усім, але це зовсім не означає, що хтось когось може вбити.
Далі ми намагаємося зменшувати компульсії, грубо кажучи, пробуємо, витримуючи тривогу, не відходити від людей на платформі. Це потрібно для того, щоб захисна поведінка не підкріплювала нав'язливі думки.
Чи вплинула пандемія на кількість клієнтів з нав'язливістю або ОКР?
Звичайно, як і будь-який стрес. Пандемія — це тригер. З'являються нові випадки, старі можуть посилюватися. Адже почуття невизначеності — досить стресове і, звісно, люди страждають.
В середньому для помітної зміни потрібно півроку-рік, тоді ці постпандемічні випадки будуть особливо помітні.
Крім того, реакція на пандемію залежить і від самої людини, її соціально-економічного становища, наявності підтримки.
