5 питань про страх близькості

Що таке страх близькості?

Спочатку, напевно, можна сказати про саму близькість. У слові «близькість» вже закладено поняття дистанції, тобто наскільки я можу бути близько до іншої людини або наскільки мені некомфортно бути поряд з нею — і тоді я по відношенню до неї займаю місце на певній дистанції. Я думаю, якщо говорити про фізичне наближення, воно пов'язане з тим, наскільки мені безпечно поруч з іншим. Якщо я йду вулицею і бачу людину або, наприклад, перебуваю в одному приміщенні з кимось, я можу, орієнтуючись на свої відчуття, зрозуміти, наскільки близько я можу підійти або наскільки це небезпечно з якоїсь причини, — тоді я фізично дотримуюся дистанції. Якщо ж немає жодної реальної фізичної загрози, але цей страх все одно залишається, тоді потрібно говорити про страх сорому або про якийсь страх перед психологічним болем, якщо вважати, що таке поняття існує. Тому можливість бути близько поруч з іншим я пов'язую з вразливістю і з відкритістю, — із тим, наскільки поруч з іншими я можу бути собою, можу бути зі своїми складними почуттями, можу бути відвертим, відкритим, «оголеним», грубо кажучи. І якщо є такий досвід в житті, позитивний досвід, коли я був близько поруч з іншим і був прийнятий, зустрінутий в тому, яким я є, — це добре. Але буває, що такого досвіду немає, ось цього безпечного досвіду перебування у відкритості дуже близько до іншого, — і тоді виникає страх: я боюся бути відкинутим, незрозумілим, висміяним, не прийнятим з усім тим, що у мене є, — і я починаю бояться наближатися.

Як формується страх близькості?

Думаю, страх близькості формується ще в ранньому віці, тому що перші наші близькі стосунки — це стосунки в нашій батьківській родині. І чудово, коли цей досвід бути поруч з кимось іншим — позитивний. Але буває по-іншому. Буває, що перший досвід близькості досить токсичний, я думаю, що тут має сенс говорити про два страхи, які можуть лежати під страхом близькості: це страх покинутости і страх поглинання. Вони часто такі почуття-перевертні: одне ховається за іншим. Якщо говорити про страх покинутості, це можливо, якщо я був у близькості з кимось, мені там було добре, тепло і затишно, але потім мене покинули або раптово залишили, і це було боляче, це було травматично. І далі, отже, я боюся вступати в близькі стосунки або будувати будь-які стосунки взагалі. Я боюся, що знову підійду так близько, звикну, а мене покинуть. Друге — це страх поглинання. Коли, припустімо, близькість була ієрархічною і вертикальною або коли інша людина, яка була мені близька (можливо, хтось з батьків) дуже сильно придушував мої власні імпульси, бажання і мрії. Коли в близькості я припиняю існувати зі своїми потребами, з тим, який я є. І навіть погано чую вже, чого я хочу насправді. Якщо ця навичка не використовується протягом довгого часу, вона навіть може атрофуватися: я не просто не можу робити те, що я хочу, або не можу робити цього поруч з іншим, — я вже навіть не розумію, не чую або не замислююся над тим, як я хочу. І отже, коли я вступаю в близькі стосунки, такий патерн поведінки, такий автоматизм привноситься знову — і я знову зникаю в цих відносинах. Мені складно поставити свої кордони, складно бути собою, і я боюся близькості, боюся вступати в стосунки, щоб не зникнути в них.

Як зрозуміти, що я уникаю близькості?

Якщо я не перебуваю в жодних стосунках взагалі, якщо у мене ніколи не було стосунків або досить довгий час немає стосунків — це може говорити про те, що я якимось чином уникаю близькості. Або ще може бути такий варіант, що я вибираю дистантного партнера. Начебто він є, це може бути хтось, хто живе в іншій країні, наприклад, або має інші відносини, або не любить мене взаємно, — що завгодно, але наблизитися і бути якісно разом неможливо. Тоді начебто почуття у мене є, я начебто навіть когось люблю і навіть хочу з цією людиною бути і навіть хочу бути близько, але ось така доля, так зі мною сталося, що людина ця знаходиться на певній дистанції від мене. Я думаю, що тут важливо визнати за собою деякий свій вибір: я обираю дистантного партнера і, отже, це необхідно для мене зараз — або бути в таких стосунках, або це єдиний вид стосунків, які зараз для мене можливі. Я колись читала таку книгу, вона називалася «Жінки, які кохають до нестями». Вона була про те, як жінка любить якогось чоловіка, ось вона хоче з ним бути, а він такий весь час дистанціюється або кудись тікає, або йде, або зникає. Там був момент, що важливо присвоїти своє власне бажання свободи і своє власне бажання і необхідність дистанціюватися і мати особистий простір. Тому що часто це не присвоюється і тоді здається, що це партнер зникає і тікає. А насправді, я не просто так його обрала, такого партнера далекого, — значить, мені потрібно багато простору або я не готова ще бути так близько.

Як страх близькості впливає на стосунки?

Страх близькості впливає на стосунки так, що близькі стосунки побудувати практично неможливо. Є такі пари, де постійно ця гра розігрується: ти від мене, тоді я за тобою, хочу тебе в цю близькість затягти якимось чином, але як тільки ти наближаєшся і готовий бути зі мною, тоді я починаю якось відходити. І зустріч, власне кажучи, ніяк не стається. Або ще кажуть, що недоступність приваблює, «от мені подобається, коли мій партнер недоступний». Або чоловік завойовує жінку, а вона весь час хоче залишатися недоступною, щоб він її завоював, тоді це не зовсім про близькість, тому що рано чи пізно доведеться стати близькими, якщо мова про тривалі стосунки або про побудову сім'ї. Не будеш же весь час зображувати недоступність і кудись від нього відходити. Я думаю, це може бути показником, саме така от гра в догонялки.

Рекомендуем подивитись: 5 запитань про травми прив’язаності

Або якщо близькість настає дуже швидко. Наприклад, тільки познайомилася з людиною, а у нас вже все відразу трапилося. Я ще не знаю про нього нічого, але вже люблю, вже ми й сексом зайнялися і, взагалі все у нас вже солодко. Це називається злиттям, — коли ми проскакуємо стадії знайомства і пізнання один одного, де справжня близькість можлива, коли я — це я, а ти — це ти, і ми наближаємося поступово одне до одного. Через оцей страх близькості або страх поступово розкриватися, поступово одне одного впізнавати або показувати себе з усіма своїми гарними якостями та недоліками, — можна відразу ось так от злитися в солодкому злитті, але, на жаль, це теж не дуже довго працює. Занадто швидко і начебто б близько від самого початку, але це не зовсім близькість. Є ще таке поняття, яке мені подобається, називається псевдоблизькість. Коли ми начебто вже так близько, і так вже у нас все солодко, і так нам разом добре, але ми не ризикуємо проявлятися собою, своїми, як нам здається, не найбільш привабливими рисами або якимись складнощами свого характеру. Виходить, що зустрічаються дві людини, які повертаються одна до одної дуже привабливим боком і вступають нібито в близькість, але тоді важливо сказати, що це певна псевдоблизькість, тому що ми в ній ще не зовсім справжні, а справжня близькість настає там, де я ризикую бути собою, з усіма своїми тріщинами та іншими складнощами.

Як психотерапія працює зі страхом близькості?

Я думаю, що клієнти приходять у терапію найчастіше або, можливо, навіть завжди з проблемами в стосунках: у стосунках із кимось або чимось. Є складні ситуації в житті, з яких я зазвичай йду: коли мені стає важко, я йду. Наприклад, я розумію, що зараз вже близько до іншого, або мені соромно стає, або страшно, або ще щось відбувається, — ось в звичайному житті я звик йти. І про іншу людину думаю, що вона теж може піти, якщо я що-небудь зроблю не те. Терапія характеризується тим, що, по-перше, терапевт залишається, і це дуже важливо, що він залишається. Я можу залишитися поруч з ним, це така точка розвитку — я можу залишитися в тому місці, в якому я зазвичай йду, і подивитися, що ж там складного, як саме там важко і що там далі буде? Що за цим страхом, що за цим соромом, що за цим бажанням піти? Що ховається за ними? Я думаю, що ось таким чином працює терапія зі страхом близькості. Плюс, звичайно, ми можемо дізнаватися в процесі діалогу, як цей страх сформувався, що з минулого вплинуло на те, що мені складно в близькості зараз. І це стає живим, якісь картинки минулого і якісь свої історії проживаються по-іншому.