Чому ми завмираємо у відповідь на агресію? Кейс #23
Психолог Тетяна Квітка розповідає, у чому причина реакції "завмирання" у відповідь на виявлену до людини агресію.
Ситуація абсолютно звичайна, наприклад, нагримав начальник або в магазині хтось там пред'явив претензії, а реакція в цей момент замість дорослої, адекватної — абсолютно незрозуміла: або ступор і стискання, або сльози. Начальник стоїть кричить, а у бідної жінки сльози котяться по щоках, і вона взагалі «ні бе ні ме» сказати не може. Як правило, тут точно застрягло якесь невирішене завдання з дитинства.
Буває таке, хоча й рідко, що людина мала «здорових» батьків, більш-менш адекватних, вони розуміли функції, які дорослі люди повинні виконувати у своїй ролі для маленької людини — і не перекладали на неї відповідальність за емоції та стани. І якщо так раптом сталося, тато розуміє, що він захисник, він оберігає своє чадо від зовнішніх загроз, агресії: собака біжить чи, не знаю, бабуся зла з ціпком, дитина чиясь чужа лопаткою замахнулася. А мама при цьому забезпечує ніжністю та любов'ю, наповняю: «Ти є і це добре, такий, як ти є». І тоді вирішення цього процесу виглядає наступним чином: тато погрозу усунув (собаку відігнав, бабусю послав туди, куди їй треба сходити), мама в цей момент каже: «Мій маленький, ти злякався, я розумію, я тебе підтримаю», — поцілувала, сльози витерла, сопельки посморкала. Мама підготувала базу, щоб тато в цей момент розповів: «Ось бачиш, от як воно сталося, давай домовимося з тобою, що наступного разу, якщо собака біжить, ти будеш біля нас, не бігтимеш уперед». Тобто виконує роль розвитку в цьому процесі, позначає вектор: якщо робити ось так, це тебе убезпечить від неприємних речей.
Що ж відбувається, коли батьки «не здорові». Різна реакція може бути: тато, замість того щоб прибрати зовнішню загрозу, може дати по попі, додається стрес: там собака зубастий біжить, і навіть якщо собака просто хотів «поцілувати» цього малюка, але малюк злякався, а потім отримав ще й ляпаса або потиличника. І мама, яка замість того, щоб зараз притиснути до серця і сказати «так, я розумію, ти злякався», починає вичитувати. Тоді дитина усі свої переживання зупиняє всередині. І цю ж реакцію, як правило, переносять у доросле життя, коли за будь-якої загрози, за агресії ззовні, коли з'являються «страшилки та зубастики», — включається ця реакція. Нейронна система вже побудувала цей ланцюжок нейронів, і замість того, щоб адекватно відреагувати, я при цьому лякаюся, затискаюся і реагую з того віку, коли це сталося.
Радимо подивитися: Стресс як чинник росту
Як бути дорослим самому для себе? Коли я точно розумію, що за будь-якої загрози перше, що мені потрібно зробити, — це ліквідувати цю загрозу, я формую в собі навичку цю загрозу усувати. По-перше, важливо виконувати батьківську функцію для себе самого. Друге — виконувати материнську функцію, тобто в цей момент себе не лаяти, не соромити, не принижувати, не говорити «дура ти дура, знову ти вляпалася», — у цей момент просто уявити, що я своя власна дитина. І поставитися відповідно: як до найближчого, найулюбленішого, найціннішого скарбу зараз. І в цей момент, цієї хвилини спробувати іншу реакцію замість звичної образи, замість звичного сорому, замість звичної провини.
Якщо у мене не виходить самостійно, тут, звичайно, welcome на терапію, тому що, схоже, потрібен якийсь перехідний об'єкт між тим моментом, коли я зможу виконувати ці функції для себе самостійно, і тією чорною діркою, яка є зараз. Терапевт на певний час стає милицею якоюсь мірою, навчає помічати свою реакцію, допомагає, супроводжує у процесі, щоб почати реагувати по-іншому.
