5 запитань про соціофобію

Що таке соціофобія?

Соціофобія, або соціальна тривожність, — це розлад, дуже болісний і неприємний, який виявляється в тому, що людина відчуває дуже сильну тривожність у соціальних ситуаціях, тобто в ситуаціях спілкування, коли потрібно взаємодіяти з іншими людьми. Це може бути як у діапазоні легкого дискомфорту («от чомусь мені не хочеться дзвонити по телефону, не люблю я дзвонити незнайомій людині, неприємно, але можна себе подолати») — до крайньої форми, коли тривога настільки висока, настільки неприємна, що людина навіть не може зробити якусь дію, не може підійти, коли потрібно до когось підійти щось запитати. Це стає просто неможливо — аж до того, що людина стає ізольованою від суспільства і контакти свої зводить до мінімуму, але це, звичайно ж, дуже погані наслідки, тому що нам усім потрібно спілкуватися і взаємодіяти.

Чим відрізняються соціопат, соціофоб та інтроверт?

Соціопат — це людина, яка не приймає норми, прийняти у суспільстві, тобто вони у неї не працюють як система цінностей. Це людина, яка може легко обдурити, вкрасти, можливо, навіть убити — соціопатія буває різного ступеня.

Соціофоб — це той, хто боїться суспільних ситуацій, соціальних взаємодій.

А інтроверт — це людина, яка заряджається на самоті, якій не потрібні люди, щоб отримати підзарядку, якій на самоті легше, а спілкування з людьми вимагає певного зусилля. Інтроверт — не обов'язково соціофоб, це людина, яка (усвідомлює вона це чи ні) схильна до усамітнення, вона любить усамітнення або їй періодично потрібне усамітнення. А соціофоб — це людина, яка змушена перебувати на самоті, бо її тривога не пускає її, заважає їй, не дає жити та спілкуватися.

У мене соціофобія, як собі допомогти?

Можна працювати з думками, з почуттями, з діями: які думки у мене виникають, коли я починаю лякатися або коли на мене чекає зустріч, коли відбувається ситуація, в якій моя тривога зростає. Наприклад, така класична ситуація для людей, які страждають на соціофобію: їду в транспорті або йду вулицею і мені здається, що на мене дивляться осудливо, мені стає погано, мені стає некомфортно, я хочу сховатися, швидко кудись піти, але це відразу неможливо, часто виникають якісь ще тілесні реакції, наприклад, людина червоніє і стає ще гірше: «О, на мене дивляться, на мене ще більш осудливо дивляться!» Ось це коло думок добре було б помічати і зупиняти. У терапії це відбувається приблизно так: ми досліджуємо, а чому ти вирішив, що на тебе дивляться з осудом, адже ти не читаєш думки, не знаєш, що там у цих людей.

Розбирати фантазії, які у тебе є про інших людей, тому що часто це фантазії про критику, про засудження, про неприязнь, і вони, як правило, не мають під собою підстав, тому що, як правило, стороннім людям наплювати на нас. Але соціофоб начебто весь час у світлі софітів, начебто весь час у центрі загальної уваги — і тому йому дуже погано, хоча це не так. Усі ці думки можна розбирати, потім можна працювати над тим, щоб з тривогою впоратися. Коли підвищується тривога, буквально починається серцебиття, тремтіння рук, почервоніння, люди часто не пристосовані до переживання сильної тривоги, вони лякаються самої вже тривоги і запускається замкнене коло: я помічаю, що мені тривожно, мені від цього стає ще тривожніше, від цього всі мої симптоми посилюються, я дійсно починаю говорити щось не те, і ситуація стає все гіршою. Тут важливо освоювати техніки самозаспокоєння, техніки, які допомагають послаблювати тривогу, навчатися свій емоційний стан повертати у відносно комфортний.

Мій близький соціофоб — як бути?

Що важливо: перше — це ставитися до його особливостей з повагою та валідувати почуття цієї близької людини. Що це означає? Це означає не намагатися йому говорити: «Та все нормально, це ж не страшно, що ти боїшся, усі виходят, усі кажуть, ти теж вийдеш і скажеш». Ні, для людини, якій справді дуже тривожно в соціальній ситуації, такі фрази працюють погано, вони лише посилюють її стан, бо таким чином ви начебто намагаєтеся втішити, але ви не визнаєте почуття цієї людини, а це дуже важливо. І відповідно, треба говорити: «Так, тобі страшно, я навіть, можливо, не можу повністю зрозуміти, чому тобі страшно, тому що я в такій ситуації не боюся, але я вірю, що тобі страшно. Скажи мені, як я можу тебе підтримати, якщо ти все-таки зважишся щось зробити? Побути поруч, посидіти в залі, помахати тобі рукою або навпаки не чіпати тебе протягом дня? Яка підтримка тобі потрібна?»