5 питань щодо соціального тривожного розладу з погляду КПТ

Що таке соціальний тривожний розлад із погляду КПТ?

Якщо ми говоримо про соціальну тривожність чи соціальну тривогу з погляду КПТ, повна назва — соціальний тривожний розлад. Або раніше ми використовували стару назву — соціальна фобія. Як вона проявляється, що це таке? Це коли людина має регулярний чи постійний страх у ситуаціях соціальної взаємодії: ситуації публічних виступів, ситуації спілкування з незнайомцями чи нових знайомств, інколи ж соціальна тривога проявляється навіть у ситуації зі знайомими. Якщо ми говоримо про соціальну тривожність як діагноз у когнітивно-поведінковому підході, важливо, що людина в ці моменти відчуває неймовірну тривогу, страх, і це супроводжується купою неприємних, м'яко кажучи, симптомів. Тобто вона починає сильно пітніти, починає червоніти або блідне, у неї починають трястись руки, задишка, може прискорюватися серцебиття. Іноді аж до того, що у соціальній ситуації у людини може бути панічна атака. Соціальна тривожність чи розлад буває двох типів: ізольована тривога та генералізована. Ізольована тривога — це коли людині некомфортно чи страшно у конкретній ситуації. Генералізована тривожність — це коли цей страх проявляється у всіх сферах життя, де є соціальна ситуація. Або, як мінімум, у багатьох сферах життя. Має бути присутнім не тільки цей неймовірний страх, але має бути й певна поведінка уникнення. Людина не просто боїться, наприклад, виступати на публіку або підняти руку на уроці, на парі, на співбесіді, але уникає цього, навіть якщо, наприклад, знає правильну відповідь. І також є поняття охоронної поведінки, коли людина робить щось, щоб приховати цю тривогу, щоб полегшити свій стан, але дуже часто це навпаки створює порочне коло і посилює проблему.

Як формується схильність до соціальної тривожності?

Якщо вірити дослідженням, це можуть бути і генетичні чинники, і біологічні. Грубо кажучи, деякі діти вже народжуються з темпераментом, який чутливіший до стимулів. Є діти, яким вже від народження не зовсім комфортно перебувати в соціальних ситуаціях. Вони соромляться, вони бояться незнайомих людей, бояться навіть грати з незнайомими іграшками. Але важливо зрозуміти, що сором'язливість і ось цей темперамент — це ще не соціальний тривожний розлад. Це лише те, що може бути таким «хорошим» у лапках підґрунтям для розвитку соціального тривожного розладу. Інші чинники — це те, яким чином батьки поводилися, наприклад, із цим темпераментом. Чи достатньо вони давали підтримки, чи достатньо вони розуміли, що відбувається з дитиною, чи достатньо підтримували її у скрутній ситуації та говорили про те, як треба. Буває, батьки не дають підтримки, батьки дуже часто критикують дитину за те, що вона чутливіша до чогось або вони, навпаки, її гіперопікають, і контролюють, і не дають розвиватися їй та її соціальним навичкам. Як варіант, теж популярний, на жаль, сценарій, коли сім'я є замкнутою системою, коли батьки не контактують з іншими людьми, дитина не бачить соціальних моделей: як спілкуватися, яким чином це відбувається, як розмовляти і тощо. Все це теж може вплинути на дитину та сформувати соціальну тривожність. Ну і, звичайно, один із останніх важливих варіантів — це коли відбуваються певні травматичні події. Це можуть бути батьки, можуть бути вчителі, часто це однолітки в школі. Коли дитину цькували, коли дитину принижували, соромили за прояви її легкої тривожності чи сором'язливості. Або коли соромили за якісь помилки, тобто казали, що це нестерпно і жахливо. Якщо ми візьмемо це разом, це може сформувати соціальні тривожні розлади в будь-якому віці. Тобто травмуюча подія може бути й у дорослому віці.

Чому людина із соціальною тривожністю не може взяти себе в руки?

На жаль, дослідження говорять про те, що соціальний тривожний розлад не проходить сам собою спонтанно, як це буває з іншими тривожними розладами. От, наприклад, іноді так буває з панічним розладом. Соціальна тривога підтримується низкою чинників, які роблять її по суті хронічною. Це певні зовнішні фактори, можуть бути і культуральні фактори, але і внутрішні чинники людини, теж якась некорисна поведінка, якою клієнт хоче нібито допомогти собі, але вона лише погіршує ситуацію. Соціальна тривога може набувати певного характеру хронічності. Плюс у нашій культурі сором'язливість як така може не сприйматися як щось погане, не завжди за цією сором'язливістю можуть побачити соціальний тривожний розлад. Тому що людина не виявляє її, їй соромно про це говорити, не завжди ми про це говоримо вголос. Мені здається, сказати людині із соціальним тривожним розладом «Візьми себе в руки!» — це приблизно те саме, що людині з бронхітом або з астмою сказати так різко «перестань вже кашляти, ти вже набрид усім» або, грубо кажучи, людині, яка потребує лікування, наприклад, з переломом ноги людині потрібне лікування, потрібна підтримка, цей процес поступовий. Тобто лікування поступове, поетапне. А ми різко говоримо: «Та візьми вже себе в руки та біжи!» Занадто багато механізмів включено, надто багато речей, які потребують поступового втручання.

Вас може зацікавити: Альона Галіцина. 5 запитань про соціальну тривожність

Як підтримати себе у соціальних ситуаціях (публічні виступи, знайомства)?

Моя відповідь буде складатися з двох варіантів. По-перше, як не потрібно підтримувати, а це найпопулярніший варіант. Чому? Тому що дуже часто люди перед тим, як виступати чи почати знайомство, можуть трохи випити. У нас у народі кажуть «це для хоробрості». І в цілому тобі трошки стає легше, ти начебто спокійніший, але в перспективі це призводить до того, що мозок не отримує інформації, що ти можеш впоратися сам. Плюс може формуватись залежність. Та ж популярна тема у нас із препаратами, транквілізаторами, заспокійливими тощо. Це і є охоронна поведінка, яка посилює ситуацію. Я раніше радив деякі способи розслаблення, релаксації, і вони можуть допомогти в короткостроковій перспективі, це вам допоможе трохи розслабитися. Але якщо ми розбираємо цей механізм з погляду КПТ глибше, — короткочасні методи допомоги собі переростають у певну залежність, як із тим алкоголем чи пігулочкою. Людина не може вийти на сцену, якщо вона не сяде і 15 хвилин не помедитує. Тобто це такий механізм звикання. Тому, що би я сказав. Перше — якщо є можливість, йдіть у терапію. Дуже часто соціальні тривожні розлади підтримуються нашими думками, які не завжди реалістичні. Я радив би навіть перед тією ж співбесідою, наприклад, подискутувати зі своїми думками: наскільки вони правдиві, які є докази, що станеться саме так, які є докази проти цього. І іноді корисно підключати когось ще. Тобто когось, хто об'єктивно міг би оцінити ваші думки: друг, дружина тощо. Або картки підтримки. Що означає? Дуже часто люди із соціальною тривогою мають труднощі з самооцінкою, а це багато думок із критикою себе. Ти можеш написати щось, що буде для тебе підтримкою, і прочитати це, наприклад, перед виступом. Мозок повинен поступово отримувати інформацію про те, що ви можете впоратися з цим страхом. Тому найдієвіший метод у КПТ під час роботи з соціальною тривогою — це експозиція. Як це на практиці, якщо ви хочете застосувати це без психотерапевта? Якщо у вас є час до співбесіди або до важливої події, щодня робіть щось у соціальних ситуаціях, що вас дуже хвилює, — і долайте цей страх. Мозок починає згадувати нову інформацію, що тут ти впорався, тут ти впорався, тут ти впорався. І тривога зазвичай поступово починає згасати.

Як КПТ працює із соціальною тривожністю?

Дуже важливо виділити перший етап — це етап хорошої діагностики соціальної тривожності. Чому вона виникла, на яких підставах, що її підтримує, яка поведінка? Які емоції, які розумові процеси сприяють тому, що соціальна тривожність не минає, що людина не справляється з цими ситуаціями? Як у дитинстві якісь процеси могли на це вплинути? І тоді ми розуміємо, що, як, чому, яким чином це впливає на людину, плюс ми додаємо момент певної мотивації. Соціальна тривожність — дуже складний розлад, дуже тяжкий розлад, він псує життя аж настільки, що воно стає нестерпним. Якщо ми на ці аспекти також подивимося докладніше, у нас з'являється більше мотивації, чому ми маємо з цим боротися. Далі другий етап. Ми поступово працюємо з думками щодо соціальної тривоги. Тобто наскільки ці думки правдиві. Найпростіший приклад. Ось, наприклад, «я спітнів, люди побачать, що я спітнів, вони мене за це засудять, вони скажуть, що я невдаха». Ми маємо посперечатися з цими думками. Чи це правда? Більшість людей скаже, що їм байдуже. Третій етап — найважливіший. Це те, що я говорив про експозицію. І дослідження кажуть, що експозиція найкраще справляється із соціальною тривогою. Що таке експозиція простими словами? Це коли ми поступово занурюємо людину в стресову ситуацію, щоб вона не так сильно реагувала на певні стимули. І я б радив робити цю експозицію і в терапії, і не в терапії, такими східцями. Ми робимо ієрархію страхів людини — від менш страшного до страшнішого. І поступово починаємо боротися із ними. Іноді це виглядатиме так. Перший шматок експозиції — це, наприклад, зателефонувати і замовити піцу. Для багатьох людей це нестерпно. Сідаємо з клієнтом, він набирає службу і каже «мені потрібна піца», незважаючи на те, що тривога у нього виникає. І все це потрібно робити, не вдаючись до охоронної поведінки, до уникнення. Можуть бути вищі етапи. Наприклад, я досі пам'ятаю студентів, з якими я працював. Це коли ми приходили в службу пошти, і він казав: «Мені, будь ласка, два Макменю» і таке інше. Це був набагато вищий рівень роботи з його тривогою. Тобто ми прийшли на пошту, він сказав: «Доброго дня, мені, будь ласка, два меню з колою». Розвернувся до мене і каже: «Дімо, тобі що?» Я говорю: «Мені те саме». Так, всі на нас подивилися, всі жахнулися, жінка спитала: «Ви розумієте, де ви?» І видно було, що хлопцю, це був студент, було видно, що йому страшно. Але він це зробив. У цьому принцип того, щоб ваш мозок звикав. Є ще четвертий блок, дуже важливий. Тому що іноді люди із соціальною тривогою дуже потребують тренінгу навичок соціального спілкування. Можливо, так сталося, що у дитинстві батьки не показали, не навчили. Вони не просто бояться — вони справді не вміють заводити знайомства, не вміють робити замовлення, не вміють на касі відмовлятися від товару, який недостатньо якісний за їхніми мірками тощо. Тобто ці всі етапи в когнітивно-поведінковій терапії дуже важливі, дуже важливі. Але з акцентом на експозицію.

Вас може зацікавити: Кейс #52. Соціальний аспект сорому. Світлана Лобанова